Задні дверцята в машині клацнули, прочинились і з них визирнула Тоня.
— Народ, що трапилось? Ви що, передумали?
— Вирішуємо, — сухо сказав Степан, не відволікаючись на Тоню.
Пауза затягувалась. Лора червоніла і вже була майже готова стягнути з волосся ту кляту заколку.
— А в чому суть питання?! — не витримала Тоня.
Вони стояли мовчки. Поруч одне з одним. Лора відчувала його незадоволення просто через шкіру. Ще трохи і з нього посипляться блискавки! Чому його так дратує звичайний хвіст? Мільйони жінок носять таку просту зачіску…
Тоня, будучи проігнорованою, а ще послухавши Бакеро — бо він щось тихенько їй сказав — зачинила дверцята.
— Ми можемо досягти компромісу? — звернувся Степан до Лори. Голос його був вже не таким холодним, але вимогливим. Вона картала себе за свою витівку, та задній хід давати пізно… Потрібно якось розрулювати.
— Так… — вона полізла в сумочку, дістала з неї шпильки. Скрутивши хвіст у гульку почала закріпляти волосся шпильками, не дивлячись на нього і не поглядаючи навіть на своє відображення на поверхні авто.
— Дякую, — сказав Степан і відчинив їй дверцята. Сідаючи в машину Лора проігнорувала подану ним руку — залізла сама.
В машині лунала східна пісня і Бакеро тихенько підспівував.
— То що, дівчата, як настрій? Яких розваг вам хочеться сьогодні?
Лорі вже не хотілось жодних розваг. Хто б міг подумати? Через якийсь хвіст…
— Я думала, у вас вже є продуманий варіант, — відповіла Тоня. Вона сиділа посередині заднього сидіння і, висунувшись вперед, займала собою весь простір між передніми сидіннями.
— Звісно, що варіанти у нас є. І не один. Я цікавлюсь які у вас є побажання, — посміхнувся Бакеро. — З чого почнемо?
Степан мовчки сів в машину, завів двигун, рушив. Бакеро зміряв поглядом друга — сердитий, зиркнув на Лору — засмучена, тому, “одягнувши” свою сліпучу усмішку звернувся до дівчат знову. Переважно до Тоні, але ж Лора сидить поруч.
— Дискотека, казино, більярд? — говорив він, усміхаючись.
— Мда… Про дискотеку маю уявлення, а стосовно двох останніх пунктів — я і столів ніколи в житті не бачила, не те, що грати…— гмикнула Тоня.
— Яких саме? Більярдних чи ігрових?
— Та жодного. Хоча, у більярд я б хотіла спробувати пограти.
— Бонд, ти як? — запитав він Степана, і той незадоволено зиркнув на цигана.
— З моєю рукою мені оце тільки з києм повправлятися лишилось, — процідив він крізь зуби.
— Все з тобою ясно. Ти підбитий, твою думку не враховуємо, ти — візник! А це значить — заїдемо у “Бінго” там…
— Бінго? — скривився Степан.
— Я знаю, як ти його не любиш — потерпиш трошки. Дівчата повчаться грати, а потім у “двушку”. Там Кузя з 22.00 до самого ранку буде! — радісно повідомив Бакеро, але побачивши нерозуміння в очах Тоні, пояснив. — Клуб “Disco 2000”. По п’ятницях весь червень з 22.00 і, наче, до 7 ранку у великому залі буде виступати DJ Кузя — Сергій Кузьмінський. Знаєте такого?
— А маємо знати? — уточнила Тоня.
— Гурт “Брати Гадюкіни”.
Нависла пауза.
— Наркомани на городі? — невпевнено запитала Тоня.
— Так! — зрадів Бакеро. — Він вокаліст! Кльовий чувак. Захопився останні роки техно — у нього круто виходить. Я з ним на Torba Party познайомився, трохи поспілкувались. Не подумайте, що я тут понтуюсь, ми не друзі, просто знайомі, але я — прихильник всієї його творчості.
— На чому ти з ним познайомився?.. — скривилася Тоня.
Він повернувся боком на передньому сидінні, підсунувшись ближче до Тоні.
— Torba Party. Я так розумію, що про рейви ти теж не знаєш?
— Ні, — Тоня усміхнулась.
— Що ж… Тоді слухай сюди.