Після візиту на кухню дівчата перемістились до кімнати Тоні. Вона була єдиною дитиною в родині — бажаною і викоханою своїми батьками. Вона ніколи ні в чому не чула відмови, єдине, у чому батьки їй відмовляли — у братику чи сестричці. Причини не пояснювали. Вже після смерті батька Тоня дізналась, що коли вона була малою — захворіла на епідемічний паротит (у народі: “свинка”). Тато від неї заразився і захворів також. Перебіг хвороби у дорослого чоловіка був вкрай важким, з ускладненням у вигляді орхіту і орхіепідидиміту (запалення яєчок і придатків). Його госпіталізували, і не один тиждень він провів у лікарні… Згодом одужав, але став безплідним. Тоня — єдина донька. Вона стала його розрадою і сенсом життя. Тато працював на авіазаводі в Києві слюсарем, був дуже веселим і добрим чоловіком… Якби не той клятий електрочайник, який ніхто не наважувався викинути — він би був зараз живим…
Батькова сестра, тітка Поля, була вчителькою молодших класів, але змушена була податись у торгівлю, коли почались скрутні 90-ті. Зараз вона мала декілька точок у райцентрі, торгувала продуктами. А її подруга, також колишня вчителька, їздила до Туреччини за шкіряними речами, а ще відкрила точку “секонд хенду” і різні “цікаві речі” притримувала для знайомих.
В гардеробі Тоні, таким чином, було багато брендових речей, якими вона з задоволенням ділилась з Лорою. Дівчата мали схожі фігури, єдине, що Лора була “більш грудаста”, тому деякі сукні їй не підходили, але таке траплялось рідко.
Одягання на гульки пройшло напружено. Тоня хотіла одягнути на Лору коротку синю сукню, але та прагнула залишитись у джинсах із заниженою талією, котрі свого часу їй також “підігнала” Тоня.
Після години прирікань Лора перемогла, і все, на що погодилась — біла блуза у тоненьку сіру смужку: сорочка з рукавом три чверті і чорними гудзиками, що привертали увагу, а від рівня грудей розходились на дві сторони, вже як декор і не защібнуті краї блузки лишали простір для фантазії, а у випадку Лори — фантазії було де розгулятись. Фарбуватись Лора також не хотіла.
— Лоро, ну ти даєш! Ну хоч губи нафарбуй!
На це погодилась.
Коли дівчата вийшли з будинку — позашляховик вже стояв біля хвіртки. Біля двору Хризонівни стояв червоний Opel Kadett Е універсал (1989 року) — машина Бакеро. Дверцята клацнули, і з водійського місця вийшов Степан. Він переодягнувся. На ньому були інші темні джинси і чорне поло Lacoste. Одяг був гарним і сидів на ньому ідеально. У 90-ті знайти свій розмір якісного одягу було досить непростим завданням, як для жінок, так і для чоловіків: по-перше: дорого; по-друге: потрібно довго шукати, особливо, якщо фігура “нестандартна”. Але, схоже, для Степана такої проблеми не було.
Він оглянув обох дівчат, зупинивши погляд на Ларисі. З іншого боку машини вийшов Бакеро в чорних штанах і пурпуровій сорочці, з розщібнутими верхніми гудзиками — така собі елегантна недбалість. Він засипав Тоню компліментами. Її і її маленьку чорну сукню.
— Лоро, може все ж сукню одягнеш? — перепитала подругу Тоня, побачивши хлопців.
— Не потрібно, — сказав Степан. Йому подобались тісні обтягуючі джинси Лори і блузка йому теж дуже подобалась. Єдине, що він би змінив — хвіст.
— Ну, добре… — погодилась брюнетка, і Бакеро повів її на правий бік авто, відчинив задні дверцята та допоміг сісти в салон.
Степан не поспішав відчиняти Ларисі дверцята.
— Я хочу тебе попросити про дещо, — звернувся він до неї.
— Про що? — перепитала Лора, зачепившись поглядом за емблему із зображенням зеленого алігатора ліворуч на його грудях.
— Я хочу, що б ти змінила зачіску… прибрала якось цей хвіст чи розпустила волосся.
— Навіщо?
— Я терпіти не можу кінські хвости, — сказав він, трохи наблизившись. Вдихнувши його парфум, на якусь мить Лора почала втрачати контроль і була майже згодна розпустити волосся, та почута фраза несподівано підкинула шалену ідею…
— Мені шкода, — Лора усміхнулась, — але це не достатній привід його прибирати.
— Не привід. Ти впевнена? — Степан теж усміхнувся. Потягнуло холодом та дівчину це не спинило.
— Так, впевнена, — вона закивала. — Я не буду розпускати волосся, лише через те, що тобі щось не подобається… Парить. Мені буде жарко, коли волосся покриє шию… Якщо мій зовнішній вигляд тобі не подобається — ти можеш не дивитись на мене або не брати… з собою, — Лора трохи осіклась на слові “брати”, краще було б його не вживати, але ж “слово — не горобець”, вже вилетіло.
Відчувала на собі пильний погляд Степана. Сама не розуміла чому так робить. Знала, що йому це не подобається і навмисне дратувала. Підсвідомо розуміла, що він її не лишить і це її унікальна можливість повередувати. Якось, раніше не вередувала ні перед ким, ні через що… От тільки чи не перестарається вона, “смикаючи лева за вуса”?
— Якщо ти не хочеш їхати — просто скажи. Не потрібно вишукувати привід для того, щоб…