— Завтра будеш святкувати з Тонею? — запитав Руслан, в ліжку, лігши на спину і закинувши руки за голову. Лора лежала поруч, скрутившись калачиком, і гризла ніготь. Раніше ніколи таким не страждала, а відколи з Русланом — почала гризти. Все скінчилося досить швидко, але ж скоро він захоче ще…
— Куплю торт, як приїду, і піду до неї.
— Будете вдома?
— Так, у неї. Її мама буде на денній зміні завтра. Чому ти питаєш?
— Знаючи Тоню… вона може вирішити тебе кудись потягти.
— Куди? — усміхнулася Лора.
— Є ж у вас там в селищі якісь бари чи кабаки?
— Є, але я там ніколи не бувала.
— А Тоня — бувала. Не знаю, як ти можеш з нею дружити? Ви ж такі різні.
— Тому й дружимо, що різні, — їй не подобалася ця розмова, але вона все ще усміхалася.
— Я не хочу, щоб ти дружила з Тонею. Тоня… вона дуже нестабільна особа. Я їй не довіряю.
— А мені ти довіряєш?
— Тобі — так, хоча ти дуже легко піддаєшся чужому впливу… Тому й хвилююся, що твоя подруга вплине на тебе якось не так і зіпсує мою маленьку хорошу дівчинку, — він усміхнувся і, вийнявши праву руку з-під голови, поклав її Лорі на плече. Від цього дотику вона здригнулась.
— Я піддаюся впливу? — вона піднялася на лікоть, звільняючи своє плече від його руки, і питально поглянула на нього.
— Так, — він поправив її волосся. — І я б хотів тебе попросити не ходити до неї завтра.
— Ти просиш мене, щоб я, у свій день народження, не зустрічалася зі своєю найкращою подругою і сиділа вдома сама?
— Чому ж сама? З мамою і сестрою, — він повернув до неї голову. — Маленька, я в суботу тобі все компенсую.
— Руслане… Тоня — моя подруга. Ми разом ще з дитячого садочка. Ми вчилися в одному класі. І саме вона покликала на допомогу, коли я тонула, якби не вона…
— Так, так, я знаю. Тоня покликала, Степан тебе витяг і реанімував, Бакеро викликав швидку. Я знаю. І ти їм за це дуже вдячна. Але ж тепер є я, є ми і мені не все одно з ким ти спілкуєшся. Тоня — вона ще та штучка.
— Про що ти?
— Я бачив Тоню з Максимом разом не один раз у різних місцях… Я прекрасно розумію, що саме є між цими двома, і мені не подобається, що ти спілкуєшся з жінкою, котра спить з одруженим чоловіком.
— Ти бачив Тоню?..
— Так…А ти знала про її стосунки з тим жонатиком?
— Знала…
— Знала і нічого не сказала? Лоро! Ти вважаєш це нормальним?!
— Чому я мала з тобою обговорювати особисте життя своєї подруги? І що ти там робив? Що за місця?
— Відпочивав із друзями. Я ж можу ходити в бар зі своїми друзями?
— Звісно, що можеш. Хоча я і не знаю твоїх друзів…
— Ти хочеш з ними познайомитися? Давай, я не проти. Але ми з тобою самі ще не дуже добре знайомі, боюся, що друзі будуть заважати.
— Руслане… Мені не подобається ця розмова, — знайомитись із його друзями Лора не мала жодного бажання. Хоча, знала, що, поглянувши на них, пізнає його краще, та от саме пізнавати Руслана їй геть не хотілось. — Я вже пообіцяла Тоні, що завтра я прийду до неї з тортиком, а ти знаєш, що я намагаюся завжди дотримуватися своїх обіцянок.
— Знаю, але я прошу тебе про це…
— Єдине, що можу пообіцяти, що завтра у жоден бар не піду, така обіцянка тебе влаштує?
— На цей раз влаштує…
— Окей. Тоді добраніч, — Лора відсунулася на край і, повернувшись до нього спиною, давала всім своїм виглядом зрозуміти, що розмову закінчено і вона має намір спати.
— Маленька, ти образилася? — Руслан підсунувся до неї. Лариса порахувала до п’яти, перш ніж відповісти.
— Давай спати. У мене завтра іспит, я хочу виспатися.
— Я можу допомогти тобі повторити, — він провів рукою вздовж її хребта.
— Ні, дякую, — буркнула Лора, і Руслан, затримавшись біля неї на якусь мить, таки відсунувся.
Вона дуже боялася, що він наполягатиме на “повторенні”, але Руслан вирішив відступити. Це добре.