Руслан у понеділок був на зміні і в училище не міг приїхати, але у вівторок він її чекав після першої пари у коридорі. Говорити в училищі Лора не хотіла, вийшли на вулицю.
— Я тебе образив? — запитав він, не розуміючи ситуації, що склалася.
— Ні…
— Тоді чому ти пішла? Нічого не пояснила, я місця собі не знаходжу вже другий день. Лоро, що трапилося?
— Я не знаю… Мені захотілося піти. Вибач, але я думаю, що я тобі не підходжу.
— Лоро, — він обійняв її, притулившись щокою до її голови, — ну що ти таке кажеш? Маленька, чому ти так вирішила?
— Я не та дівчина, яка зробить тебе щасливим.
— Ти вже зробила мене щасливим.
— Так, але якщо ми продовжимо наші стосунки — ти будеш дуже нещасним. Я не хочу завдати тобі болю.
— Ну чому ти так вирішила? — він відхилився і зазирнув їй в обличчя.
Лора замовкла. Вона фригідна. Зізнатись йому в цьому не вистачало духу. Руслан — хороший хлопець. Він гарний, уважний, не скупий, бо чула, як дівчата жаліються на хлопців, котрі навіть на пачку морозива скупляться, про щось дорожче й говорити нема чого. З ним добре проводити час, він цікавий, дотепний, він хороший друг… Друг. Вона сприймає його як друга і не палає бажанням, як до чоловіка. Ні до кого не палає. Вона просто не вміє . Не може… Лора змусила себе звикнути і не відхилятися від його поцілунків, можливо… зможе звикнути і до сексу з ним… ця думка неприємно відгукнулася всередині неї холодком. Якщо вже подумати, то Руслан не найгірший хлопець з усіх доступних варіантів. У неї ж “класний хлопець”, котрий всім подобається.
Руслан, спостерігаючи її замислене обличчя, погладив Лорі плечі.
— Дай мені шанс довести тобі, що ти помиляєшся і у нас все буде добре. Я впевнений, що у нас все вийде…
Лора помовчала трохи і кивнула.
Руслан обійняв її й пригорнув до себе, а Лора відчула, як її серце завмерло в грудях. Вона добровільно вчиняє над собою наругу, погоджуючись на ці стосунки.
Найтяжчим іспитом в училищі була фармакологія. Викладав її професор Овсянніков, невисокий худенький чоловік. Дивним було те, що справжній професор читав фармакологію не в університеті, а в медучилищі. На те в нього були особисті мотиви…
Професор був суворим і прискіпливим, майже завжди вираховував прогалини у знаннях студентів, відправляючи на численні перездачі, доки ті не засвоювали матеріал в результаті постійних повторень. Кабінет його був на другому поверсі, перед вікном якого він, колись давно, посадив берізку і щоранку, приходячи на роботу, “вітався” зі своїм деревцем. Береза вже виросла досить велика і по товщині стовбура наближалась до розмірів професора, але він, все одно, пестливо називав її “берізка”.
Попри ці дивацтва викладача здати у нього іспит було важко. Лора так переживала, що у травні навіть не було місячних, і цей факт став подвійним шоком для неї і Руслана, котрий був певен, що “нічого не могло бути”. Вони домовлялися, що він простежить за тим, щоб “без наслідків”: Лариса тільки почала вчитися і вагітність зараз не бажана. Почувши про затримку, Руслан заявив, що він готовий одружитися. Лору такий варіант не влаштовував аж ніяк… Заміж вона за нього не хотіла. Тести на вагітність були негативними. Чекали. Перехвилювалися обоє дуже сильно, а коли місячні, нарешті, пішли, то зітхнули з полегшенням і прийшли до висновку, що то таки був стрес через іспит.
Лора потроху звикала до нього. Без шквалу емоцій і шаленої пристрасті, але, відчуваючи його дотик, у неї вже не виникало бажання втекти. Сприймала це за “позитивну динаміку”. Вона змирилась зі своєю фригідністю. І той факт, що нею зацікавився “хороший хлопець”, вважала везінням. Ці стосунки не приносили їй радості, але в очах інших вона була “зайнята”, у неї був хлопець і перспектива вийти заміж за красеня. Дивна причина для заміжжя, але всі так захоплювалися його зовнішністю, що Лора вже сумнівалась у своїх переконаннях, що, для чоловіка, врода не головне. Мама з сестрою дуже раділи, що “у Лариси все добре з особистим життям”. Вони ще не були знайомі з Русланом, сподіваючись на знайомство після здачі Лорою сесії.
У травні, а саме 24 травня 1997 року, в Києві, біля метро “Лук’янівська”, відкрився перший Макдональдс. На відкриття вони не пішли, бо надто людно, сходили пізніше, через декілька тижнів, напередодні її дня народження. Лора, сидячи за столиком і допиваючи колу, намагалася придумати план втечі додому — ідей не виникало, та й була втеча малоймовірною, зважаючи на обставини…
Останнім часом Ларисі не дуже подобалося кудись ходити, бо після такого виходу Руслан віз її на квартиру брата і хотів сексу. Коли лишаєшся на ніч, то сподіватися на “один раз” не доводилося, а для неї це були не найкращі миті, і вона воліла звести такі поїздки до мінімуму. Але сьогодні була середа, 11 червня, а завтра, в четвер, 12 червня, у неї іспит, і завтра у неї день народження, 18 років… Руслан її не відпустить.
Завтра у нього добова зміна на швидкій, тому він не хотів відпускати сьогодні Лору і прагнув поїхати з нею на квартиру. Він скучив, не був з нею майже тиждень (пройшли довгоочікувані місячні), тому вважав, що вона скучила теж. Для Лори ці зустрічі перетворилися на відбування повинності. Вона віддавала йому своє тіло, не палаючи бажанням, просто тому, що так треба. Для себе вона вирішила, що так “платить” за знаки уваги і час, що він їй приділяє. Руслан натякав Лорі, що вона “дуже скута”, що вона не повинна соромитись і може робити в ліжку все, що схоче. Лора кивала, лепетала, що спробує, але, насправді, робити їй нічого не хотілося. Настільки не хотіла його, що доводилося застосовувати лубрикант. Невже він не помічає, що вона не горить бажанням?.. Чому не бачить?