Поява Лариси, під руку з симпатичним блондином, викликала значне пожвавлення серед подруг на святкуванні. Руслан привіз дуже гарний букет червоних троянд, котрий справив враження на всіх.
Лариса представила Руслана подругам, і Тоня криво усміхнулась, оглядаючи гарного хлопця.
— Привіт, красеню… — вона зацікавлено поглянула на нього. — Я тебе звідкись знаю…
— Привіт. Можливо, ми бачились у транспорті. Все ж ми всі живемо майже поруч, — він посміхався, трохи примруживши очі.
— Так, поруч, але Лорка тебе знайшла першою, — засміялась Ірина.
Руслан їй дуже сподобався, і вона не могла відвести від нього погляду.
— Ми одне одного знайшли, — сказавши це, він обійняв Лору і поцілував у скроню. Вона усміхнулась у відповідь. Раніше він собі такого не дозволяв, але тут, на людях, серед знайомих, підтримати ілюзію благополуччя Лора була не проти.
Було запрошено багатьох друзів іменинниці, а також “друзів родини”. Серед яких був і Максим, зі своєю дружиною Оксаною. Тоня намагалася не виказувати своєї симпатії до Максима, і в неї це дуже добре виходило, а от у нього — не дуже… Він не міг відвести очей від яскравої брюнетки в червоній довгій сукні. Антоніна вдячно вислуховувала побажання від хрещених, від родичів і однокласників, уникаючи поглядів на Максима і розмов з ним.
Руслан влився в компанію дуже легко, його комунікабельність вражала. Особливо легко він знайшов контакт зі старшими жінками і чоловіками — він подобався всім без винятку, розсипався в компліментах та усмішках, був цікавим співрозмовником і “душею компанії”.
Руслан був місцевим, знав майже всіх працівників ресторану, з якими про щось перемовлявся, почувався досить впевнено на “своїй території”. Дозволяв собі дещо більші, ніж зазвичай, вольності по відношенню до Лариси. Вона їх не відкидала, переконуючи себе, що просто ще не звикла. Його дотики були просто дотиками, вони не пробуджували в ній жодних почуттів, але і не викликали огиди. Руслан намагався бути з нею ніжним і уважним, що не оминуло уваги подруг.
— Лорисо, в тебе дуже класний хлопець, — замріяно сказала Іра їй, коли Руслан відійшов перекурити зі старшими чоловіками.
На перекурі, “старші” зі знанням справи казали, що Лора — гарна і домашня дівчинка, що з такої буде хороша дружина: не зіпсована і не розпещена. Руслан кивав, погоджуючись. Він і сам це розумів. Але Лора була дуже скутою і стриманою… Потрібен час.
— Як я могла такий екземпляр пропустити тут? — дивувалась Іра. — У мене ж тут тітка живе…І я його ніколи не бачила. А ти молодець.
— Дякую.
— Серйозно, Руслан — дуже гарний і такий уважний, рада за тебе.
Лора усміхнулась. Іра за неї рада — це добре, але сама вона особливої радості не відчувала. Хороший хлопець поруч — їй пощастило, до того ж вона бачить, що він дуже старається. Але вона фригідна… От Руслану з нею не пощастило… Мда… Чи здогадується хлопець про це? Навряд.
За цими думами Руслан застав її, коли повернувся до столу.
— Лоро, у тебе такий вираз обличчя, ніби ти вирішуєш якусь глобальну проблему. Що обдумуєш? Голодуючих в Африці? Чи невиліковні хвороби? — він усміхнувся і, присівши поруч, поклав свою руку їй на талію.
— Нічого такого, — вона усміхнулась і повернула до нього обличчя, Руслан тієї ж миті накрив її губи поцілунком. Лора завмерла.
Ця його дія привернула увагу гостей. Вона відчувала, що для нього цей поцілунок багато значить. Його погляд і дихання видавали збудження, а Лора не відчувала НІЧОГО. Зробивши над собою зусилля, усміхнулась у відповідь, коли він відсторонився після поцілунку.
— Ти просто зводиш мене з розуму… — прошепотів він їй.
— Я бачу, — вона також прошепотіла у відповідь.
— Шкодую про свою обіцянку, — Руслан сумно усміхнувся.
— Можливо, я зроблю тобі подарунок на твій день народження, — грайливо сказала Лора, торкнувшись губами його вуха. Його день народження через місяць, 6 квітня. Почуте йому сподобалося. Для себе Лора вирішила, що якось домовиться сама з собою на цей “медичний експеримент”. Навряд чи в ній прокинуться палкі почуття до цього гарного блондина, але вона зможе якось себе переконати, що так зробити буде правильно. Найбільше серце пекло те, що цією обіцянкою вона порушувала власні принципи. Лора завжди казала собі, що нічого не робитиме на догоду іншим, переступаючи через свої переконання, а щойно пообіцяла вчинити саме так… П’яна.