Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 4

Манера поведінки Руслана після почутої обіцянки змінилася. Він почав частіше зазирати до Лариси на пари, намагався більше часу проводити разом. Його обійми й поцілунки ставали більш власницькими й наполегливими. Було очевидно — Руслан дуже чекає свого подарунку.

6 квітня наближалося занадто швидко. Лора відчувала, що не готова до цієї близькості. Зовсім не готова, і Руслана вона не хоче. Сприймала його як друга, як брата… Але не як “сексуального партнера”. Лора спробувала жартома натякнути йому на перенесення дати, і його емоційна відповідь, що цей жарт невдалий, а також обурення хлопця, красномовно свідчили, що відмова його дуже-дуже засмутить, адже Лариса себе йому обіцяла і він терпляче чекає… Вирішила нічого не відміняти. Навряд чи відстрочка на тиждень чи два пробудить у ній почуття до нього, тому потрібно це зробити і все. Принаймні Тоня припинить над нею жартувати…

Руслан “домовився з братом про квартиру”, щоб отримати свій “подарунок”. Лора вперше чула, що у нього є брат… Квартира була в центрі, на вулиці Пушкінській, гарно мебльована, з шикарним ремонтом. Вони приїхали туди в суботу вдень, лишили речі і пішли в ресторан — Руслан вирішив вразити дівчину. Заради цього походу Лорі довелось “пограбувати” гардероб Тоні. Після ресторану вони прогулялися містом і повернулися до квартири майже опівночі.

— Вже шосте число… — сказав Руслан, обійнявши її в коридорі.

— Вітаю тебе з днем народження, — усміхнулася Лора.

Руслан не здогадувався, що вона хотіла не усміхатися, а відштовхнути його і тікати звідси чимдуж і якнайдалі, проте робила над собою зусилля і лишалася. Лора переконувала себе, що навряд чи в її житті буде хтось кращий на роль “першого”. А Руслан її напруження списував на хвилювання.

Він і сам помітно хвилювався. В його очах вона бачила шалену пристрасть і бажання. Було важко це бачити — не відчувала і сотої частини цих почуттів до нього. Вона тут, бо просто пообіцяла і не хотіла порушувати дане слово. Закрила очі. Так легше. Просто не дивитись і не бачити.

Руслан був обережним і ласкавим. Цілував, обіймав і покривав її тіло пестощами, вона намагалася відповідати, хоча відчуття його чужорідності не зникало. Руслан відволікся лиш на мить (одягнути презерватив) і повернувся до неї.

Було трохи боляче, і Лора застогнала, стримуючись, щоб не відштовхнути Руслана. Він шепотів їй, яка вона молодець, яка гаряча всередині і як він її кохає. Що такого неймовірного “подарунка” він ще ніколи в житті не отримував. Лора ж намагалася не слухати його і нагадувала собі, що має лежати та не піддаватися бажанню піти геть.

Руслан був щасливим. Він цілував і пестив її, а вона картала себе за те, що така черства… Фригідна.

Коли він заснув, вона все ж підвелась із ліжка, сходила в душ і не втрималась… Зібрала свої нечисленні речі і пішла з квартири.

Опинившись на вулиці, Лора пройшла по Пушкінській до станції метро Театральна. Була друга година ночі і метро вже чи ще (можна говорити в обох варіантах) не працювало. Зупинилася, розмірковуючи в який бік йти: до Хрещатика чи до Оперного театру. Пішла до театру. Думати про те, що щойно відбулося, вона не хотіла. Розглядала нічне місто. Перехожих майже не було. Так, мимоволі, ноги донесли її до метро “Вокзальна”. Звідси, з вокзалу, відправлялися приміські електрички. Першою електричкою Лора поїхала додому.

Неділя. На заняття не потрібно їхати, і Руслан навряд чи буде шукати її сьогодні. У нього була запланована зустріч із друзями, на яку він її брати не планував, “навряд чи їй буде цікаво “буха́ти” з дорослими”, а у понеділок — у нього зміна на швидкій. Бачити його вона не хоче. Не знає як надалі, але сьогодні точно не хоче…

Тоня підлила подрузі вина в келих. Лора сиділа в її кімнаті, на ліжку. Була сумна і кусала нервово губи.

— Він тобі такий огидний? — співчутливо запитала Тоня.

— Огидний — не точне слово… він чужий. І я нічого не відчуваю до Руслана. От просто нічого… — Лора витерла сльози. — Навіть похід до стоматолога — більш приємний процес в моєму випадку… І Руслан не винен в цьому. Я бачу, він старається. Переконана, що будь-яка інша дівчина була б щаслива, якби він був поруч із нею. І зробив Руслан все технічно правильно, а у мене всередині порожнеча… я почуваюся спустошеною, так, ніби він мене вивернув навиворіт. Я йому дозволила це зробити з собою, але… невже він не бачить, що я себе примушую?

— Можливо, він не хоче бачити? — припустила Тоня. — Він хотів тебе отримати, і твоя обіцянка вимкнула всі його аналізатори…

— Можливо, — кивнула Лора.

— Що плануєш робити далі?

— Не знаю… Краще було б розійтися…

— Він не відпустить тебе. Особливо після…

— Я знаю… — Лора витерла сльози. — Він сказав, що кохає мене…. Тоню, я не хочу його кохання. Воно мені не потрібне.

— Уявлення не маю, що буде правильним у цій ситуації… Вибач, Лоро… Я сподівалася, що твій перший раз буде більш радісним…

Коментарі з Facebook