Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 3

У січні весь другий курс фельдшерів (ті, хто вступав після одинадцятого класу зараховувалися на другий курс) вийшов на практику з “Загального догляду” в онкоцентр на Верховинній, 69, у різні його відділення. Переважно студенти возили “на” і забирали пацієнтів “після” операцій. Іноді готували дезрозчини під наглядом персоналу, була ще неважлива нудна писанина. Про будь-які ін’єкції мова навіть не йшла. Як і казав Руслан — “марне витрачання часу”.

У відділенні, де була Лора, переважно робили мастектомії (Мастектомія — хірургічна операція по видаленню молочної залози) і перші дні для неї були важкими морально. Пацієнтками були, переважно, молоді жінки. Іноді — старші, іноді — зовсім юні дівчатка… Горло стискав клубок і всі рухи ставали скутими, коли Лора бачила юних пацієнток. Але потім вона опанувала себе. Намагалася не вникати в історії хвороб і діагнози, абстрагувалася від того, що відбувалось у відділенні.

Після завершення практики, Лора, як і решта студентів, повезла свій “щоденник практики” в училище, де на всіх чекав короткий іспит. Після здачі іспиту хтось запропонував піти “відзначити” здачу першої сесії.

В розкладі руху електричок була перерва майже в кілька годин, і Лора погодилася піти з одногрупниками “відзначити”. День був сонячний, тому вирішили піти у парк Відрадний, що був зовсім поруч з училищем. Скинулися грошима, і хлопці зганяли за “Ізабелою” у пакетах: дешево і сердито. З гуртожитку прихопили пару чашок. Наливали всім “за першу сесію” по черзі. Одногрупники паралельно розповідали смішні і не дуже випадки з практики, що закінчилася. Хтось щось впустив, хтось щось наплутав, в когось у каталці ручки відпали і та з післяопераційним пацієнтом поїхала сама, бігали-ловили по коридору — спіймали. Ходили на операцію, там були студенти з універу і хтось зомлів під час операції — посміялись зі слабаків. Комусь каталка по нозі проїхалася, добре, що пацієнт там був не важкий, бо була б, як мінімум, тріщина кістки.

— Ларисо, а в тебе що було цікавого? — раптом запитала староста, що сиділа з іншого краю лави.

— Та нічого такого у мене не було. Все спокійно.

— Та ну, невже от нічого-нічого? — недовірливо перепитала Марина.

— Нічого, — знизала плечима Лора.

— А давайте сфотографуємося! На пам’ять! — раптом змінила тему староста. Всі полишили свої речі, перемістилися до сусідньої лавки. Попросили пару, що прогулювалася поруч, зробити фото. 

— Кицю, нічого не пий, — зашепотів їй на вухо Валерій, несподівано обійнявши її.

— Що? — вона нерозуміючи обернулася до нього, але він усміхнувся і відійшов, піднімаючи руки.

— Все, я зрозумів. Не чіпаю тебе більше, а то мені твій білобрисий скальпа зніме, — він їй моргнув і пішов до свого рюкзака.

Лариса не зовсім зрозуміла його слова, але Іщенко перевів погляд на пакет вина у руках старости. Пакет… Їй щось підмішають…І не щось, а оксибутират, ладна битись об заклад, що саме його. Він має солоний смак, вона все прочитала про цей препарат, після почутої історії, щоб знати чого чекати і остерігатися. Також Лора чула, що хрещена Марини — операційна медсестра. Вона може дістати цей препарат. І виходить… не просто так були всі ці переглядини, питання, фото: відволікали увагу. 

— Продовжимо! — вигукнула староста. — Хто тут у нас ще не пив? О, Ільченко! Ось, бери.

Лора взяла до рук чашку з вином. 

— Я ж просто так з вами пішла. Я не п’ю, мені не можна.

— Ти що, вагітна? — засміялася староста.

— Ні, я на антибіотиках, — Лора подала назад вино. Збрехала. Ніяких антибіотиків вона не приймала. Староста насупилася.

— Лоро, від одного ковтка нічого не станеться. Пий, — Марина не приймала назад чашку.

— Ні… Та мені вже і на електричку пора…

— Ну, хоч символічно, — благала староста. — Хоч губи обмокни…

Лора піднесла чашку до губ, зробивши вигляд, що п’є.

— Дивний смак, — сказала Лора і поглянула на старосту, витираючи губи рукою.

Марина нічого не відповіла, невідривно дивлячись на дівчину. Лариса демонстративно поглянула на наручний годинник і заявила, що їй пора. Насправді, до електрички було ще багато часу, але лишатись у цьому серпентарії не хотіла. Вона віддала старості чашку і, махнувши одногрупникам рукою на прощання, пішла по алеї у бік училища.

— Олено, Пилявець, тепер ти! — вигукнула староста, для виду “обновивши” вино в чашці.

Коментарі з Facebook