На зустріч Нового 1997 року Лора хлопця не запрошувала, та і у Тоні змінилися плани. Вона “зустрічала рік” з Максимом у якомусь мисливському будиночку, дуже далеко від дому, бо його дружина поїхала до батьків: мама захворіла.
Повернувшись під вечір 2 січня, Тоня прийшла до Лори в гості.
— Прикольно, — вона покрутила візитку Бакеро в руках. — А Степан не дав мені візитку…
— Навіщо Степану візитки роздавати, якщо в нього є його Фурія?
— І справді… От навіть не думала, що він любить стерв. Ти дзвонила Бакеро?
— Ні. І не збираюся.
— Чому?
— А навіщо?
— Кави попити, — посміхнулася Тоня.
— Каву я і вдома можу попити. Він мене так поглядом роздягав, що знаю я, якої кави він хоче.
— Ну, звісно, що роздягав. Ти досить апетитно виглядаєш, подруго. Є за що оку зачепитися, — засміялася Тоня. — Хочеш, підемо разом?
— Мій гардероб не пристосований для відвідування закладів, у яких він буває… А йти кудись у старих джинсах і черевиках — та я там згорю з сорому.
— Я поділюся з тобою гардеробом.
— Не знаю…
— Ларисо… — протягнула Тоня, дивлячись на подругу спідлоба.
— Ну добре, я подумаю.
— Це не те, але вже краще. Підберемо тобі щось із декольте на сорок персон, щоб усі ахнули, побачивши тебе.
— Е ні…
— Лоро, у тебе шикарні груди! Треба їх використовувати! Це ж твій козир! Ти дуже гарна, користуйся цим!
— Я не можу. Я не знаю як і що робити… А груди… Це лише дві залози, які призначені для вигодовування дітей, а не спокушання чоловіків.
— Божжжже!!! — Тоня задерла голову і загарчала. — Ларисо! Ну як можна так себе недооцінювати?! Годування дітей… Так! Чоловіки — це вічні діти! І гарні циці вони, ой, як люблять! А з твоїми даними отак розмірковувати — це смертельний гріх просто! Он Юлька як мучиться! Була з нулячим розміром, так і досі нулячий носить. Для неї це справжнє горе! Спеціально купує поролонові чашки, щоб показати, що вона дівчина! Знаєш як її хлопці в універі підколюють? “— Юлько, у тебе груди є? — Є. — А чому ж ти їх не носиш?!” Уявляєш, як їй боляче?
— Мені байдуже до її мук, — Лора відвернулася. — І я навіть рада, що у неї є проблема, котру не так просто залагодити звичним для її родини способом… Груди так просто не купиш — це операція, це біль…
Тоня лягла на ліжко і розвела руки в сторони. Подруги помовчали трохи.
— Юлька думала про операцію… Але вона її страшенно боїться… Це Ірка таке казала, — Тоня сіла. — До речі, як там у тебе справи з Русланом просуваються?
— Та ніяк.
— Цілувалися?
— Ні.
— Блін, Лорко, я оце так дивлюся, ти в нас одна з класу нецілована ходиш. Відьмак не рахується!
— Тоню, ну до чого тут Відьмак? Я тобі цим заважаю?
— Ні, тобто, так! Життя йде повз тебе! Ти ж, навіть, не уявляєш, від чого відмовляєшся, Лоро! Це ж такий кайф!
— Можливо, але ж не силувати себе?
— Ага, ти, мабуть, чекаєш того самого, особливого, на білому коні?
— Та ну тебе, — Лора кинула в Тоню подушку.
— Ну, а чого ти чекаєш?
— Нічого я не чекаю. Я не відчуваю, що мені це зараз потрібно. Я вчуся, ніякі стосунки в мої плани зараз не входять.
— От брехло ти. Ну невже тобі не хочеться ніжності і тепла?
— Ні.
— Так не буває…
— Буває. Я не хочу щось робити на догоду іншим. У мене перед очима є дуже наочний приклад, коли щось робиш не за власною волею — моя мама. Вона вийшла заміж, бо “так було потрібно”, щоб не лишитися “старою дівою” у 20 років… Вийшла заміж за першого ліпшого “хорошого хлопця”, котрий покликав заміж. Все спільне життя намагалася довести йому, що вона хороший вибір. А тепер мама тут, сама, а він там, з іншою. Я не хочу бути з кимось, бо “так потрібно”. Я хочу зустріти “свою людину”, розумієш?
— Я ж не кажу тобі виходити заміж. Так, для здоров’я.
— У мене зі здоров’ям все гаразд. Мене це не цікавить.
— Ти фригідна… — промовила Тоня.
— Що?
— Тобі байдуже на секс, бо ти фригідна… і я читала, що такі жінки і оргазму не відчувають.
— Що за муру ти читаєш?
— Жіночі журнали, — засміялася подруга. — До енциклопедій ще не дозріла!
— Чому ти вирішила, що я фригідна? — обурилась Лора.
— Блін, Лоро! Тобі 17 років, ти зараз маєш думати лише про секс і хлопців! А якщо ти не думаєш, то ти — фригідна! — закивала Тоня. — Блін… Ти ж така класна… Аж шкода.
— Тоню, що ти верзеш?, — відмахнулася Лора. Хоча слова подруги глибоко засіли їй у мозок. І Валерій, і Руслан були дуже симпатичними хлопцями, але ніяких “метеликів” і “жару внизу живота” вона поруч з ними не відчувала. Невже вона і справді фригідна?