Степан прочитав і передивився все, що було у теках в архіві. Знав останні дні життя свого батька напам’ять, куди ходив, що робив, з ким говорив… Востаннє його бачили у вівторок ввечері. Помер він у четвер, теж ввечері. Дві доби… Було враження, що чогось не вистачає, він чогось не бачить… Батько всім сказав, що трохи прихворів і відлежиться пару днів. Але у нього завжди було прекрасне здоров’я. Степан був переконаний, що батько на когось чекав. На людей Громова? Часу лишалося мало, а відповідь не знаходилася. ВІн зробив копії знімків, продублював все на фото і ввечері 7 травня 1998 поїхав на зустріч з Владом Громовим.
Чоловік на вид трохи за сорок, невисокий, підтягнутий, на його животі почали з’являтись натяки на черевце, але ще не дуже помітні, був занадто приторним у спілкуванні, а якщо брати до уваги ТЕМУ цієї розмови і те, як горіли його очі, коли він говорив про військовий конфлікт, котрий спалахнув на Сході Африки…У ньому він бачив можливості, чоловік викликав у Степана огиду.
— Ви ж розумієте, що вашу появу на ринку слід погодити? — запитав Степан, з байдужим виразом обличчя розглядаючи свого співрозмовника.
— Так… Але ж ви в бізнесі не перший рік і знаєте людей?
— Знаю.
Він волів би не знати їх ніколи, але вже як є.
— Тож, я сподіваюся, ви зможете домовитись? Кіра Дмитрівна відгукувалася про вас, як про дуже заповзяту людину. І ще, вибачте, але це ваше око… Я дивлюсь і… Ніколи такого не бачив. У вас просто неповторний образ, як для людини пов’язаної з таким оригінальним заняттям, — Влад усміхнувся.
— Так, — Степан видав стриману усмішку, — як каже моя тітка — бісеня…
— Точно! Дуже схожий, бачите, навіть ваші домашні так кажуть, — закивав Влад, радіючи, що його зауваження опонент добре прийняв. Насправді, це закінчило створення внутрішнього бар’єру в уяві Степана з цим чоловіком — він йому остаточно не подобався.
— Кажуть. Але у мене з тіткою погані стосунки, — він пришпилив Громова поглядом до крісла і той, закашлявшись, вибачився.
Далі говорили переважно про “перспективи”. Як висловився Влад: “Латинська Америка більше любить америкосів, бо ті переважно і споживають їхній “товар”.
(Кокаїн. Згідно статистичних даних жителі США споживають більше третини від усього обороту світового ринку кокаїну щороку. І це при тому, що населення країни складає трохи більше від 4% населення планети. Як то кажуть — кокаїн наркотик багатіїв, а США — багата країна… для бідних — крек.)
Влад скаржився, що збут зброї був і є, але попит значно менший, ніж вони можуть надати, багато всього “лежить і не продається” — особливо важка техніка. Тому хочуть вийти на Африку — Африка велика, охочих постріляти достатньо.
— Чому ваш основний покупець в Колумбії не FARC ? (Революційні збройні сили Колумбії — Армія Народу ісп. Fuerzas Armadas Revolucionarias de Colombia – Ejército del Pueblo) — ліва колумбійська повстанська організація, визнана переважною більшістю країн терористичною. Хоча Куба і Венесуела вважають їх партизанами. Чисельність близько 17 тисяч осіб, приблизно 40% — жінки. Джерело: wikipedia.org)
— Ми робили спроби вийти з ними на контакт, але вести перемовини надзвичайно важко. Вони дуже підозрілі.
— У вас, я так розумію, тільки ELN? (Армія національного звільнення (ісп. Ejército de Liberación Nacional, ELN) — колумбійська ліворадикальна організація, близько 3 тисяч осіб, є другим за чисельністю збройним повстанським угрупованням в Колумбії, поступаючись першістю FARC. Джерело: wikipedia.org)
— Так.
— Потрібен FARC. Більша організація — більші можливості. Вони зараз контролюють майже половину Колумбії, а це значить, що потребують всі види вогнепальної зброї. І стрілецьку, і артилерійську, і гранатомети, а також тонни боєприпасів, у необмеженій кількості. Ще можна запропонувати системи залпового вогню, але можна і без них. Вам потрібно знаходити на них вихід. Вони ближчі і у них зараз триває пряме протистояння з урядовими військами. Транспортування техніки до Африки займатиме певний час. Тому на вашому місці я б поглядав у бік Колумбії.
— Ви згодні провести ці перемовини?
— Мені сказали, що вести справи в Латинській Америці мене будуть вчити… — він поглянув на Фурію, котра напружено усміхнулась. Вчити ніхто не буде. Громови не здатні збути зброю, до якої мають доступ… Тому він тут. Прекрасно… Вона притягла його сюди на роль няньки, але, як виявилось згодом, не тільки…
В кінці вечері до них, несподівано, приєдналась молода дівчина — донька Влада — Аліса. Степан не підвівся, коли вона підійшла, і коли їх представляли одне одному, лише кивнув, демонструючи свою незацікавленість. Дівчина виявилася ровесницею Лори. Вчилась у МГІМО, закінчувала другий курс. Висока, симпатична струнка брюнетка з блакитними очима. Фурію вона знала, а співрозмовник батька ви́кликав у неї неприховану цікавість.