Кіра Дмитрівна мовчки спостерігала, як Степан, стоячи біля столу, перебирав папери у папці про смерть його батька. Як він із похмурим виразом обличчя, насупивши брови, переглядав акти криміналістів, звіти слідчих, висновки патологоанатомів, розглядав фото. Згадка Лариси змусила його ПОДУМАТИ. Ця дівчина — слабке місце… хто б міг уявити, що мале дівча, котре він витяг колись з води, стане таким корисним важелем впливу на меншого Бондаря?
Степан у цей момент був дуже схожим на свого батька, особливо, коли кусав губи і примружував погляд. Сергій теж кусав губи, коли нервував. І Степан зараз нервував… Поки що все йшло так, як вона планувала.
Він дев’ять років вважав батька самогубцем і от тепер бачив, що це не так… Він бачив, що батько помирав довго і болісно… Чому? Степан дивився на понівечене тіло на фото і не розумів причини… Його викрили і так карали? За що саме? Чи хотіли дізнатися якусь інформацію? Що стало причиною такої страшної смерті? І чому він дізнає́ться про це лише зараз? Раніше Кіра Дмитрівна казала, що батько застрелився вдома, постріл в голову і готово… Навіть привозила передсмертну записку, де батько писав, що вже не витримує і тому… Щось не так…
Степан міг зрозуміти, чому обставини смерті приховали від бабусі — вона його матір і усвідомлення того, що син зустрів жахливу смерть сприйняла б дуже важко… Дружина — їй вже давно було все одно — вона ніби жила у своєму окремому світі після смерті старшого сина і не впізнавала меншого. Спочатку вона кричала, істерила, потім тривалий час лежала в лікарні і після неї стала чужою… Така різка зміна дивувала, але змінити Степан нічого не міг… Тоді він був ще дитиною. Зараз ця зміна викликала підозри, але… про це він подумає потім.
Чому про справжню причину смерті не сказали йому? Навіщо приховували інформацію аж до цього моменту? Тому, що це — козир?.. Якщо Фурія пішла з таких козирів — то Громов ду-у-уже її цікавить. А якщо ще зважати на ВСІ обставини, то помста може бути не єдиною причиною такої її цікавості — має бути щось ще. Що?
— Чому його катували? — Степан підняв голову від паперів, — Чому просто не вбили? Що вони хотіли від нього?
— Я не знаю. Виконавців не знайшли, — Кіра Дмитрівна похитала головою. — Я приїхала на третій день після того, як виявили тіло Сергія… Він не з’явився в частині і його почали шукати. Він помер у четвер, а тіло знайшли в понеділок. І ніхто з сусідів нічого не чув.
— Чому ви приїхали аж на третій день?
— У мене були справи, — вона не відводила від Степана погляду. Хлопець дуже добре тримається. Була впевнена, що в душі його роздирають різні думки, та зовні виглядав лише трохи засмученим.
Степан відклав папку. Абстрагуватись він вмів: не думати про закатоване тіло, як про свого батька. Просто ХТОСЬ на фото.
— Той, хто це робив — він не просто вбивав його… а отримував задоволення від процесу. Невже Громов такий садист?
— Громов? Не думаю. Можливо,садистом є виконавець?
— А хто виконавець?
— Я вже казала — я не знаю… Ти можеш спробувати дізнатися це сам.
— Мені як, просто підійти і запитати: ви, часом, не пам’ятаєте, кому у червні 1989 року доручили вбити мого батька? У мене є питання до цієї особи.
— Стефане… — вона з докором поглянула на нього.
— Або, краще так: у вас є можливість повторити все на біс, ще раз, тільки вже з молодшим, останнім екземпляром сімейства Бондарів. Прошу лише запросити тих самих виконавців, бо я маю до них кілька питань. Як ви думаєте, він піде назустріч такому проханню?
— Не блазнюй. Ти достатньо розумний і ти зможеш все з’ясувати на місці, заразом зробивши роботу, про яку він тебе попросить…
— Але якщо ви не знаєте виконавців, тоді звідки впевненість, що це наказ Громова?
— Твій батько йому ДУЖЕ заважав. Не йшов на контакт і жодних угод не укладав.
— Не те, що я, — гмикнув Степан.
— Ти більш гнучкий. Не намагаєшся сам один побороти систему. Допомагаєш збирати інформацію і не виказуєш свою позицію. Сиплеш сухі факти і все.
— Так, збираю. От тільки використовують її не зовсім так, як обіцяли і як я сподівався.
— Ти про що?
— Та хоча б всі ці мутки з Гайдамаком… Списують провину?
Фурія наморщила лоба.
— Звідки ти про це знаєш?
— Ви ж не думаєте, що я скажу? Я знаю і цього вже достатньо. Цікава складається картина, чи не так?