Вони заїхали вглиб лісу. Досить далеко, куди рідко заходили звичайні любителі пікніків. Степан зупинив машину, заглушив двигун і, відкривши вікно, закурив. Він мовчав, і Лора не наважувалася заговорити першою. На задньому сидінні лежали дві папки, котрі привезла Фурія. Степан їх забрав зі столу і заніс до машини, не поніс у кімнату. Лариса припускала, що там якісь важливі документи, котрі нікому не можна показувати.
— Вона хоче, щоб я допоміг зібрати компромат на чоловіка, котрий, за її твердженням, наказав убити мого батька… Точніше, зафіксував одну подію.
Лариса здивовано поглянула на нього.
— Але ж твій…
— Його вбили. Там, на задньому сидінні лежать докази.
Вона озирнулась на папки.
— В тій, тоншій, копії документів. Я хочу побачити оригінали. Вони в Москві, в архіві КДБ. Для цього я туди і поїду.
— Зрозуміло… — його бажання дізнатися правду про те, що сталося з батьком, Лора розуміла, але на задньому сидіння була ще одна папка… — А як саме має проходити цей збір компромату?
— Я маю робити те саме, що і робив до цього. Знову, — Степан говорив це все, відвернувшись до вікна і не дивлячись на Ларису.
Вона теж відвернулась в інший бік. Знову… Він мало не загинув в Сомалі. Минуле “відрядження” мало бути останнім… Але у Фурії інші плани. А так гарно розповідала, що він такий унікальний і особливий… Наївно було сподіватися, що вона відпустить людину, котра приносить прибуток… Але ж можна не пристати на її пропозицію?
— А якщо ти відмовишся, що вона тобі зробить? — Лора повернулась до нього, та Степан дивився у вікно і курив. ВІн відповів не одразу. Зробив ще декілька затяжок, шумно видихаючи дим.
— Нічого, — повільно промовив він і, повернувши голову, поглянув на Лору. Його погляд був порожнім і відчуженим. Здавалося, що поруч з нею сидить лише його оболонка — думками він був не тут. Дивлячись на неї цим дивним поглядом він додав: — мені — нічого.
Від цього уточнення Ларисі стало дуже незатишно. Здавалося, що вона почула не озвучене продовження його фрази : “ А от тобі…” Межі кабіни неначе розширились і вона відчула себе так, ніби сиділа не в кабіні дорогого авто, а стояла на краю височезного трампліну… і там, внизу, басейн без води.
— І що ти відповів?.. — запитала майже пошепки. Голос тремтів і під горло підкочувався клубок. Десь у глибині свідомості почало з’являтися розуміння, що весілля може не бути, але вона гнала цю думку від себе.
— Поки що нічого. Я хочу побачити оригінали. Хочу зрозуміти, що сталося насправді. Чому мені кажуть про це зараз?.. Ця інформація — вона жахлива. Відволікшись на неї я маю щось пропустити. І я не розумію що саме. Мені це не подобається.
— Що робив твій батько, щоб його… — Лорі перехопило горло, і вона не змогла договорити.
— Йди до мене… — Степан відсунув водійське сидіння назад і розвів руки, запрошуючи її до себе на коліна. Лора пересіла і принишкла у нього на грудях. Вона тремтіла. НЕ від холоду. Нерви. Степан обійняв Лору, притулившись губами до її чола. — Батько робив майже те саме, що і я. Відстежував…
У 1987 році Урядом СРСР за погодженням з монгольською владою було прийнято рішення про поетапне виведення угруповання радянських військ (39 армії) з території Монголії. Як завжди, державно значуще рішення було прийняте через одне місце, як і багато військово-політичних кроків тих років… Було воно прийнято раптово для військового боку, в тому числі для керівництва Забайкальського військового округу. Вивести слід було не пару сотень людей, а більше семидесяти тисяч… Угрупування військ в Монголії представляло собою велетенський організм, по суті — третину всього округу, його обличчя і гордість.
В Улан-Баторі знаходився великий гарнізон. У безкрайніх степах — десятки військових гарнізонів, аеродромів, баз, складів, житла, продуктопроводів і навіть 4 басейни… Все свого часу будувалося на голому місці, з нуля. В це було вкладено неймовірну кількість коштів… В будівництво і утримування цього всього добра також… У кожному містечку були школа, гарнізонний Будинок офіцерів, готель, побутовий комбінат, сучасні житлові будинки… Сім’ї не знали особливих житлово-побутових проблем. До найближчої залізничної гілки відстань, часом, була понад сто кілометрів. Підвезення різних засобів виключно на автомобілях. Це були просто космічні витрати, які текли рікою з державної казни на утримання цього угруповання… Часи були дурні й веселі©… Гроші крались КІЛОГРАМАМИ. І тут, раптом, це все потрібно кудись перемістити… нові можливості.