Лариса не відводила очей від дверей кухні. Вона не могла ні їсти, ні пити — тільки дивилася на двері. Степан і Кіра Дмитрівна були там вже більше години… За столом всі поїли і почалась розмова про вагітність Ніни Григорівни, про те, що зараз часи змінились і для мам є купа різного корисного. От, наприклад, з’явились одноразові підгузки і мамам стало набагато легше доглядати за дитиною, нема постійного прання пелюшок, з’явилися різні комбінезончики… У Єгора, виявляється, є старша сестра і вона нещодавно народила сина. Новоспечена бабуся, його мама, теж виказувала думку, що підгузки — то дуже важливий винахід. І десь читала, що винайшла його жінка, майже одразу ж після другої світової, а потім ідею вдосконалили і от тепер є різні виробники і мамусі можуть обирати…
Потім старші жінки почали згадувати у кого як протікали вагітності. Від всіх цих розмов Ларисі хотілося завити. Степан не хоче дітей і зараз він на кухні з Фурією… котра приїхала не просто так. Груди тиснула думка, що станеться щось погане…
“ Якщо вона і підготує якусь пастку, то їй на це потрібен час… Кіра Дмитрівна любить прораховувати кожен крок. Це має бути щось особливе… карколомне”… — так сказав Степан в серпні минулого року, в Одесі, і от тепер, схоже, Фурія підготувалась.
Коли двері нарешті відчинились, до коридору вийшла Кіра Дмитрівна. Вони зустрілися поглядами — Лора дивилась стурбовано, Фурія… хижо. Вона блиснула світлою блакиттю своїх очей на дівчину, а на її губах заграла холодна усмішка, від якої у Лори стислось все всередині…
Кураторка стримано попрощалася з усіма і пішла з будинку. Проводжати не потрібно. Вона сіла у свій білий Land Cruiser, точнісінько такий самий, як і у Степана. Єдина відмінність — білий колір. Вона була задоволена собою. Степан хоче потрапити в архів — це чудово. Коли він буде в Москві, вона організує його зустріч з сином Громова, котрий зараз займається справами, а потім, поки Лариса під прицілом — він нікуди не дінеться… Потрібно повідомити про результат… Дістала телефон — немає покриття… Шкода, але нічого. Подзвонить пізніше. Завела двигун і поїхала.
Лариса поспішила на кухню під мовчазними поглядами мами і Ніни Григорівни. Єгор розмовляв з Вірою Хризонівною. Він не дуже розумів, ким була та гарна блондинка і його більше цікавило, що обидва сини літньої жінки були військовими.
Степан стояв біля плити… і варив каву.
— Ти ж будеш каву? — запитав він, не озираючись.
— Так, — вона відповіла тихо. Всередині наростало погане передчуття. Степан виглядав похмурим і напруженим. Лора поглянула на папки, що лежали на столі і, підійшовши до Степана, пригорнулась до його спини, обійнявши його ззаду.
— Я хочу поїхати прогулятись лісом. Потрібно подумати. Поїдеш зі мною? — він накрив вільною долонею її руки.
— Поїду… — дуже хотілося запитати, про що вони говорили, водночас розуміючи, що краще не знати… І це його бажання поїхати до лісу — мабуть, Фурія виставила йому якісь умови…
— У мене скоро буде поїздка. Не довго. На декілька днів.
— Мені чекати тебе в Києві чи у мами?
— Краще у мами, — він зняв турку, вимкнув газ. Розвів її руки і повернувся до Лариси обличчям. — Наядо…
— О, а тут всім каву дають? — до кухні зайшов Єгор і зупинився, зрозумівши, що прийшов невчасно.
— Самообслуговування, — усміхнувся Степан.
— Я не проти, — Єгор теж усміхнувся у відповідь і підійшов ближче, — щось ти тут з тією тіткою так підвис…
— Робота, — Степан відпустив Лору і перелив з турки каву у чашки.
— Але вийшла вона задоволеною.
— Так, — Степан кивнув і поглянув на Ларису, котра зблідла на очах.