Ірина і Тоня провели подругу до машини, де Степан, дивлячись на Лору затуманеним поглядом, відчинив дверцята і допоміг їй сісти в салон.
— Я склала твої речі у пакет, — Тоня дала подрузі пакет з речами, в яких вона прийшла: джинси, футболка, мокасини. Подруги побажали парі гарного вечора, помахали услід руками і повернулись у дім.
— Відьмак та-а-ак на неї дивиться… — захоплено сказала Іра.
— Магія, скажи? — задоволено усміхнулася Тоня. — Між цими двома справжня магія…
Після вчорашнього візиту на хутір вона сподівалася на подібну магію з Бакеро. Вчора, коли він пішов з ними купатися, під час гри у м’яча, намагаючись забрати у Тоні м’яч, циган обхопив її руками і застиг, забувши на якусь мить що він взагалі тут робить. Скориставшись миттю його слабкості Тоня кинула пас Роману і поклала свої руки Бакеро на груди. Його погляд був таким самим, як погляд Степана щойно. Після декількох секунд під впливом мани він відійшов від неї, оговтуючись, і на хвилину вийшовши з гри, але Тоня отримала відповідь на своє питання — вона йому не байдужа. Потрібно витримати паузу…
— Ти дуже гарна, — сказав Степан Лорі, сівши на місце водія.
— Дякую… — вона, нарешті, наважилася поглянути йому в очі. Несподівано, побачила в них, окрім захоплення і бажання — незрозумілу тугу. — Щось не так?..
— Все добре, — він завів авто і рушив.
— На котру годину ви домовлялися зустрітись?
— На шосту. Встигаємо.
Лора добре пам’ятала, що коли вони виходили з дому Тоні було 16.10… Тобто трохи менше двох годин часу і він ще хоче заїхати до себе… Обоє мовчали, а коли вони в’їхали у зону покриття мобільного оператора — у Степана один за одним почали надходити вхідні виклики. Він відповідав, сповільнюючи швидкість руху авто, то російською, то англійською, то французькою… і ще якоюсь, невідомою Лорі мовою, котру вона не могла впізнати по звучанню. Те, що Степан розумний — Лора знала. Він закінчив школу з золотою медаллю. А ще з медаллю за порятунок потопаючих… власне, за порятунок її.
Лариса дивилася на незнайомі вулиці міста, іноді поглядала на нього, а він дивився лише на дорогу. Згодом машина в’їхала у двір і зупинилася.
Квартира Степана була на Куренівці. Як пам’ятала Лора — це службове житло, як і машина, як і зброя… Дев’ятиповерховий будинок 1966 року будівництва, за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе 117 (зараз Кирилівська).
— Почекаєш мене в машині чи підеш зі мною? — запитав Степан, повернувшись до Лариси, надаючи їй можливість вирішити все самій.
— Піду… Я не хочу лишатися тут сама, — сказала Лора і Степан кивнув.
— Добре, пішли.
Він вийшов з авто, допоміг вийти Ларисі, взяв з заднього сидіння сумку і вони пішли до дверей під’їзду. Степан відчинив металеві вхідні двері магнітним ключем-таблеткою і пропустив Лору вперед. Зайшли у ліфт — їм на 9 поверх. Коли ліфт рушив — від несподіванки вона схопилася за його руку і ніяково усміхнулася.
— Я ніколи не їздила у ліфті…
Степан нічого не відповів, лише усміхнувся і стиснув у відповідь її тонкі пальці. Двері ліфта відчинились, і вони пішли до вхідних дверей квартири, тримаючись за руки. Лора відчувала, як шалено забилося серце — вона ступає на його територію… Будинок Хризонівни — теж його територія, але тут, зараз — це інше…
Коли Степан почав шукати потрібний ключ, у нього знову задзижчав телефон, і він пустив руку Лариси.
— Привіт, Таїсо… В місті, як би ти інакше до мене додзвонилася? Там ще немає покриття. Та зроблять, куди вони подінуться? Колись зроблять… Що я роблю? Намагаюся потрапити до квартири, дістав ключі. Ні, не потрібно по мене заїжджати. Так. Я пам’ятаю, що сказав Вадим: на шосту в “Маямі Блюз”… Ні. Я проти. Слухай, не потрібно брати ніяких подружок… Ні, Таїсо. Твоя опіка мені не потрібна. А отак!.. Припини. Добре, хто буде на місці першим — той дзвонить. Бувай.
Ця розмова його роздратувала, і, поклавши телефон у задню кишеню джинсів, він відчинив двері, пропускаючи Ларису всередину. По його розмові Лорі було зрозуміло, що Тая планує привести з собою подругу, щоб та склала Степану компанію цього вечора. Тобто Таїса не знає, що на вечері він буде з нею… Чи знає про це Вадим?
У прихожій ліворуч були двері до ванної і туалету, за ними далі, ліворуч, поворот до кухні. Прямо були прочинені скляні матові двері до зали, котра мала вихід на балкон, а ще далі — маленький коридор з трьома дверима: праворуч і ліворуч двері кімнат, а прямо — комірчина. Трикімнатна квартира з якісним “євроремонтом” і гарними меблями… Квартира була хорошою, але відчувалося, що тут не живуть. Лариса зупинилась у дверях до зали. Всередині все стискалося від бажання й хвилювання, аж паморочилось у голові.