Тоня була здивована появою Степана і Лариси на порозі її будинку.
— О, привітики, — усміхнулася вона, запускаючи їх всередину. У прихожій, котра водночас була і вітальнею, на дивані сиділа Іра. Дівчина здивовано поглянула на пару, що зайшла.
— Привіт, Тоню. Потрібна твоя допомога, — сказав Степан.
— Давай я сама все поясню, — Лариса поглянула на нього знизу вгору. Він подивився на неї, на блондинку на дивані, потім знову на Лору.
— Добре. Години вам вистачить?
— Я не знаю…
— Лоро, нам ще потрібно буде заїхати до мене, тому було б дуже добре, щоб години вам вистачило, — він поцілував її у щоку — маєш лише годину, мАла.
Коли він вийшов, Тоня, усміхаючись, поглянула на подругу.
— Розказуй…
Лариса зиркнула на Ірину.
— Іро, це ти Валентині розповіла, що я незрозуміло з ким у клубі була?
— Ну я сказала, що ти була з якимось чорнявим… а що? — блондинка просто втислась у диван.
— Іро! — вигукнула Тоня, — що значить з якимось? То ж Степан був! Не могла мене запитати? А що таке? У чім річ? — Тоня обернулася до Лариси.
— Почула сьогодні про себе багато цікавого, — Лора обурено поглянула на Ірину. — Але зараз не хочу про це говорити… Тоню, мені потрібна сукня, на сьогодні, на вечір. І не просто сукня, а щось до неможливості гарне, бо ми йдемо з Таїсою і її чоловіком на вечерю.
— Класссссс, — розпливлася в усмішці Тоня. — А ти оті свої палички взяла?
— Так.
— Тоді пішли до шафи…
— Я можу допомогти з макіяжем, — несміливо запропонувала Іра. Дівчата поглянули на неї. Лариса, хоч і сердилася на Ірину, проте її талант у нанесенні макіяжу заперечити було важко…
— Добре, — погодилася Лора.
— Біжи додому по свої оті всі причандали, — сказала Тоня Ірині, і блондинка поспішила на вихід. Потрібно було принести косметику. Це швидко, бо жила вона у провулку неподалік.
Результатом суперечок, криків і погроз “відшмагати по дупі” стало те, що коли через годину Степан повернувся по Ларису — його зустріла Тоня і запропонувала присісти.
— Тоню, це зайве, — відмахнувся він.
— Ну, дивись, я тебе попереджала, — вона лукаво усміхнулась. — Лоро, виходь, по тебе приїхали…
Лора вийшла обережно ступаючи. Вона сподівалася, що подруга дасть їй синю сукню, з закритими плечима… Але Лариса помилилася. Почувши про присутність Таїси за вечерею, Тоня вирішила, що Лора має затьмарити не лише ту нахабу, а і всіх інших жінок у радіусі, щонайменше, кілометра… Для цієї мети у Тоні була сукня, котру подруга тітки Поліни, сортуючи чергову партію одягу в секонд-хенді, знайшла і передала спеціально для неї вже давно… Поки що нагоди одягнути цю “зброю масового знищення” у Тоні не було, а от Ларисі вона сьогодні просто НЕОБХІДНА.
Побачивши сукню — Лора почала опиратися, та Тоня з Ірою наполягли. Це була шовкова яскраво-червона сукня з цетликом від “Armani”. Ліф був на тонких бретелях з глибоким V-подібним декольте та відкритою до рівня лопаток спиною. Спідниця сукні багатошарова, трохи вища коліна, розширена донизу, з ніжною вишуканою вишивкою по низу золотими ниткам . Застібка «блискавка» по спинці. Пояс в тон, також з вишивкою. Доповнювали образ червоні босоніжки на високих підборах, висока зачіска з паличками, макіяж і золотавий клатч, в який дівчата вже вклали олівець, тіні, туш, помаду і блиск для губ від Іри, люстерко від Тоні, а також серветки, пудру, парфум і гребінець — також від Тоні.
Степан пожалкував, що не сів. Тільки він побачив поділ червоної сукні, котра ледь з’явилася з-за дверей, то зрозумів, що зараз отримає “удар під дих” небувалої сили. Такого ж кольору була сукня його матері у найяскравішому дитячому спогаді про неї…
Йому перехопило подих і серце, здавалося, забуло як йому скорочуватися та застигло у грудях. Лора була неймовірно гарною і Степан не міг відвести від неї захопленого погляду. Якщо раніше він розумів, що Лора йому не байдужа, але все ж знаходив в собі сили тримати дистанцію, то тепер опір ставав неможливим… Його розбито і взято в полон по всіх фронтах одразу. І він більше не хоче думати про те, як правильно чинити… Він хоче бути з нею, що б не сталося потім, він її хоче.
— Це перший варіант, — сказала Тоня усміхаючись. — Є ще один.
— Хай буде цей, — глухо відповів Степан, не відводячи від Лори погляду. Вона не дивилася на нього, боялася, що розчиниться, поглянувши йому в очі… шкірою відчувала його погляд…
— Ну добре. Тільки ти їдь обережно, без отих своїх вибриків, — сказала Тоня задоволена його реакцією на появу подруги. І якщо сьогодні між ними нічого не трапиться, то Тоня його приб’є…