(Клуб “Фламінго”, пропрацював декілька років в готелі “Мир”. Відкривали його кримінальні авторитети, серед яких був Авдиш. На відкриття були запрошені високі міліцейські чини. На момент появи, “Фламінго” був найбільшим клубом (в т.ч. найбільше казино, найбільший ресторан, найбільший танцпол, був встановлений найбільший екран і т.д.). Перший час вхід був тільки для членів клубу (крім концертів) за членськими картками. В 1997 році був закритий “на реконструкцію” і більше не відкрився.
Авдишев Віктор (Авдиш), народився 1956 року, м. Хайдмар Азербайджанської РСР. У минулому відомий спортсмен — “динамівець”, борець — вольник, чемпіон СРСР, Європи та бронзовий призер чемпіонату світу 1978 року в Мехіко. (Різке зростання авторитету Авдиша пов’язане із загибеллю ассирійця Гаррі Джибу, котрого розстріляли в Берліні в 1992 р.) На початку 90-х Авдиш організував злочинне співтовариство з числа колишніх спортсменів і кримінально-злочинних елементів, які крім економічної діяльності займалися відкритим здирництвом матеріальних цінностей з кооперативів і малих підприємств. Він отримав дозвіл на відкриття ринку “Патент” на території Республіканського стадіону, де ввів “офіційний рекет” під прикриттям страхування від грабежів і розбоїв. Тих торговців, що відмовлялися укладати подібні договори, грабували його ж люди. З 1993 року з угрупованням Авдиша почали співпрацювати ліванці, наближені до терористичної організації “Хезболла”. Ця співпраця викликАла підвищену увагу кримінальної розвідки не лише України. Починаючи з 1994 Авдиш потроху починає відходити від “справ”, вкладаючи гроші у “легальний бізнес”. Підвищена цікавість “органів” до його особи змушувала його періодично залишати Україну і зрештою, його арештовують за цілим списком звинувачень, але за тиждень до оголошення вироку (1998 рік) Авдиш нібито “вмовляє суддю відпустити його на похорони матері” і звільняється з СІЗО, а потім за підробленим паспортом тікає в Азербайджан. У кримінальних колах Києва ходила чутка, що Авдиша “викупив” Григорій Суркіс, давши хабар судді.
Череп (Ігор Ткаченко) свого часу був одним з тих, хто утримував “центр” Києва, його затримала за звинуваченням у вимаганні в однієї “пані” великої суми грошей. Жінка заборгувала йому майже сорок тисяч доларів. Пані виявилась одноплемінницею Авдиша. Той встряг у цю справу, і проходив по ній свідком. В результаті розгляду справи Череп отримав термін, але звільнився раніше, на початку 1997 року. Прагнув перерозподілити сфери впливу в місті, та невдовзі знову потрапив за грати, за “сприяння” певних людей.
Джерело cripo.com.ua)
— Караван — на початку липня, — сказав Бакеро, покосившись на Лору. — Ти зростешся?
— Так, — Степан кивнув. — Ти піцу привіз?
— Звичайно, — циган розплився в усмішці. — Навіть дві.
— Зараз мені антибіотик Лора вколе і спробуємо, що ти там так хвалив.
— Оце ти влип… — Бакеро поглянув на флакон і шприц, котрі Лариса вийняла з пакета.
— Я піду помию руки, — вона підвелась і вийшла з кімнати.
— Давай мінятися місцями, — Степан підвівся зі стільця.
— Ти їй розповів про себе? — стишено запитав Бакеро.
— Трохи. Не все. Сказав, що маю закінчити одну справу. Не сказав, яку саме…
— І як?
— Хвилюється.
— Бонд, ти закінчиш цю — тобі навісять наступну. І так — до безкінечності. Вони занурюють тебе в це болото все глибше і глибше. Ти справляєшся — Фурія нагліє.
Лора підійшла до дверей і почувши згадку Фурії зупинилась, прислухалась.
— Вона вже накинула тобі окрім зброї ще й нелегалів, — говорив Бакеро. — Лишилось тебе ще в наркоту вмокнути, а потім ти не вилізеш з її кігтів…
— Та вже.
— Бляха, Бонд, нахрін тобі ця кримінальна розвідка? Це — не твоє. Тікай від Фурії, доки ще живий… Доки тебе не спалили…
— Накрию цей караван і буду вільний.
— Я в це не вірю. І ти в це не віриш…
Лора відчинила двері і зайшла до кімнати. Чоловіки замовкли.
— Ти, може, сходи по Тоню, доки я тут буду вбирати в себе ліки, — звернувся Степан до цигана.
— Добре, зараз піду, — той вийшов.
Лора набрала шприц і присівши поруч зі Степаном на ліжко зробила укол.
— Я маю тобі дещо сказати, — промовила вона тихо. Він повернувся на бік і поглянув на неї, очікуючи, що Лора скаже. — Я почула частину вашої з Бакеро розмови, двері були не зачинені… І я хочу запитати…
— Питай, — він напружено вдивлявся в обличчя дівчини, котра помітно хвилювалась.
— Ти — кріт?