Людмила Василівна давала вказівки, а Лариса виконувала. Розвела антибіотик, зробила внутрішньошкірно пробу і поки чекали результату — Лора закінчувала перев’язку, заклала в очищену рану солкосерил. Перевірили місця проб — алергії не було ні на антибіотик, ні на лідокаїн.
— Ну що, Степане Сергійовичу, довіряєте моїм призначенням чи поїдете до лікаря?
— А можна антибіотик прийняти в таблетках?
— От чоловіки, — усміхнулась матір. — такі сильні і сміливі, а уколів боїтеся.
— Жінки теж бояться. Нікому не приємно, коли в нього вганяють якусь залізяку… — Степан насупився.
— У Лори легка рука, вона не боляче робить, — Людмила Василівна почала набирати антибіотик з флакону у шприц. — Якщо зараз цього не зробити — будуть проблеми. Великі проблеми, повірте мені на слово.
Лора між тим забинтувала йому руку. І поглянула на Степана, котрий схвильовано дивився на підлогу. Перспектива отримати зараз ін’єкцію антибіотика його не радувала. Вигляд він мав стомлений і хворобливий. Очі запали, під ними з’явились синці, на обличчі відросла щетина, на правій руці збита шкіра… Ці дні він точно був не з жінкою. Хіба що якесь бурхливе садо-мазо, але вона в це не вірила.
— Ну, шановний, забезпечте доступ до тіла, — сказала Людмила Василівна. — Лоро, йди ще раз руки помий.
Степан з-під лоба поглянув на інструменти “екзекуції”, розкладені на столі.
— Зрозуміло… — Людмила Василівна примружила очі. — Потрібно колоти лежачи. Ще, не дай Боже, впаде…
— Не впаду.
— Краще перебдіти, — жінка кивнула. — Ходімте. Лоро, у тебе ж — порядок?
— У мене? — заклякла дівчина біля рукомийника, але матір вже повела Степана до неї в кімнату. Його трохи хитало і він притримався правою рукою за одвірок.
На ліжку Лори була відкинута ковдра, друге ліжко, на якому ночувала останнім часом Тоня, стояло застелене. Людмила Василівна вказала на нього і “пацієнт” покірно влігся, розстебнувши джинси. Ларисі було навіть трохи шкода його колоти, але потрібно.
Після ін’єкції матір сказала, щоб він не піднімався одразу, трохи полежав, а сама з донькою пішла на кухню.
— Завтра я на роботі. Вколеш йому ще один флакон в іншу сторону, коли робитимеш перев’язку. І підеш до Хризонівни, щоб він потім не ганяв. Там вколеш теж лежачи, бо щось він якийсь слабий в цьому питанні…
— Добре, — Лора кивнула, розбираючи шприц.
— Потрібно не дати цій заразі розповстись… Це ж треба отак безвідповідально ставитись до свого здоров’я!
— Може йому ще щось від температури дати? — поцікавилась Тетяна.
— Не потрібно. Організм має впоратись… Щось він не йде, — матір озирнулась на двері і пішла до кімнати старшої доньки, повернулась досить швидко, сама. — Лоро, поспиш сьогодні з Тетяною.
— А що таке? — Тетяна здивовано поглянула на матір.
— Заснув… — матір розвела руками.