— Я, мабуть, зніму зараз шви. Ти готовий?
— Добре, давай, — Степан кивнув.
Лариса, обережно підтягуючи шовк, підрізала його і знімала шви. “Ніж хвіст”… Ну чим вони йому так заважають?
— Але я все одно не розумію, чим тобі не вгодили хвости, — врешті сказала вона. Це питання її цікавило ще з вечора п’ятниці.
— Не те що не вгодили… Це, швидше, моя персональна “дитяча травма”, — Степан прикусив губу і закивав головою.
— Травма?
— Це через маму… Вона була дуже гарною жінкою, а потім… — він помовчав, спостерігаючи за тим, як Лора знімає шви. — Мій найяскравіший спогад про неї — це вона у червоній сукні з високою гарною зачіскою у будинку культури грає Турецький марш на білому роялі. Молода, гарна, щаслива… Вона викладала клас фортепіано в музичній школі, там, в Монголії… Займалась з братом, у нього добре виходило. Я до музики ставився дуже прохолодно. Коли Олексій помер — мама змінилась. Спочатку у неї були істерики, потім — депресія, з якої вона так ніколи і не вийшла… Думаю, їй була потрібна допомога психолога, натомість її накачували ліками… Мама звинувачувала себе у смерті сина, що вона його не додивилась… З батьком вона ще якось контактувала, а мене — не помічала. А її гарні зачіски замінив хвіст… просто збирала волосся докупи, навіть не завжди розчісуючи його. У мене було таке відчуття, що вона померла разом з братом, а її місце зайняла якась чужа жінка… З тих пір я ненавиджу хвости.
— Вибач, я не знала.
— Ні, не вибачайся. Це я маю вибачатись, бо це моя проблема і мене, буває, заносить.
— Але… Хвіст носять дуже багато жінок…
— Носять, — погодився Степан, — але до них мені немає діла.
Лора відчула, як кров відхлинула їй від обличчя. Значить, до неї йому діло є?.. Вона питально поглянула на нього, зустрівши серйозний погляд.
— Ти мені подобаєшся, Лоро. Дуже сильно подобаєшся і, на скільки я бачу, я тобі — теж.
Її щоки спалахнули рум’янцем. Степан говорив про симпатію так просто… Для Лори це була надскладна тема. Але, можливо — так і потрібно? Просто прямо озвучувати свої почуття, не боятись?
— Так… — ледь чутно промовила вона, нервово мнучи в руках пінцет і не маючи сили відвести від Степана погляд.
— Колись я образив тебе… і мені не хочеться зробити це знову… — він говорив дивлячись на неї. У Лори все похололо всередині. Зараз він скаже їй про Фурію… він — не сам. — Цього разу я хочу бути чесним з тобою. Це складно пояснити, але я…
— Ти не сам? — запитала Лора неочікувано для себе.
— Що? — Степан зморщив лоба, бо це її питання відволікло його від головної думки. — Якщо ти про мій сімейний стан, то я не одружений і офіційно ніколи не був. Дівчата у мене, звісно, були, але через мою роботу з кожною з них свого часу я був змушений розпрощатись.
— Через роботу? — перепитала Лора швидше для того, щоб просто щось сказати. ВІН ВІЛЬНИЙ. Серце радісно закалатало. Це єдине, що хвилювало її з того моменту, як вона почула про Фурію.
— Так, через роботу. Тому що те, яким ти мене бачиш і те, ким я є — це дві великі різниці.
— Ти знаєш, яким я тебе бачу?.. — Лора не дуже добре розуміла, про що він говорить.
— Ти бачиш машину начинену зброєю і думаєш, що я бандюк, — сказав Степан і втрапив в ціль. Десь так вона про нього і думала. Машина, зброя, поранення… — В цьому образі я останні три роки. Це те, що мають про мене думати всі.
— А насправді?
Степан поглянув на свою поранену руку, провів правою рукою по ранам, з яких вона зняла шви.
— Насправді я декілька років тому погодився прийняти участь в одній справі… Тоді мені видавалось це захопливою пригодою. Але невдовзі я зрозумів, що все — набагато складніше… Мені довелось повністю змінити рід занять і почати робити речі, якими я не пишаюсь, але заради успіху справи мушу… Для виконання цієї роботи мені видали цю машину, на якій ми їздили, квартиру в “правильному” місці, телефон, зброю, яку ти бачила. Надали купу різних можливостей, якими я користуюсь, але це все тимчасове. Коли все закінчиться і, якщо я ще лишусь в строю, я повернусь на свою основну службу, з якої мене тимчасово перевели. Я скину всю цю мішуру… Чи буду я цікавим тобі тоді? — він пильно дивився їй в очі, очікуючи її відповіді.