Лора спробувала ковтнути клубок, що стис їй горло. Не виходило. Вона поклала руку собі на шию. З усього монолога Степана її вразила одна єдина фраза, котра боляче запульсувала в мозку.
— Що значить… “якщо я ще лишусь в строю”?.. — видавила вона з себе. Що все це значить? Про що він говорить?
— Всяке може бути.
— Про яку справу ти говориш?..
— Не можу тобі сказати. Задля твоєї ж безпеки.
— Я нікому не скажу…
— Я знаю, — він кивнув і торкнувся до її обличчя зовнішньою стороною долоні, погладивши щоку Лори знизу вгору.
— Ти ж казав, що ти не з міліції…
— Я не з міліції.
— СБУ?
— Я з ними іноді співпрацюю, але теж ні. Не гадай, будь ласка.
Вона накрила його руку своєю, притиснувши до щоки.
— Ти ж залишишся в строю, правда?
— Я буду дуже старатись, — він усміхнувся. Лору хвилювало те, щоб він “лишився в строю”, його попередню дівчину зачепила згадка, що все це “тимчасове”.
У двері постукали.
— Заходь! — відповів Степан, прибравши руку від її обличчя.
Двері відчинились і до кімнати зайшов Бакеро.
— Доброго вам вечора, — він зазирнув, широко усміхаючись, — я вам не заважаю?
— Не заважаєш, заходь, — Степан кивнув йому на застелене ліжко і циган розвалився на ньому, перед тим поглянувши на поранену руку друга.
— Нічого так тебе пошматували…
— Якби Бакс не помилився з часом, з рукою було б все добре, — буркнув Степан.
— Так, але тоді б у тебе не було такої симпатичної медсестри, — розплився в усмішці Бакеро.
Лора ніяково опустила погляд і, знявши останній шов, протерла свіжі рубці хлоргексидином. Степан поглянув на дівчину і нічого не відповів. Це була чиста правда. Якби не це поранення, він би навряд чи приїхав до бабусі і Ларису він би не зустрів. Дівчина не йшла йому з голови останнім часом. Колишнє почуття провини перед нею змішалось з симпатією і бажанням. Гримуча суміш, що зносила йому дах. І все це — так невчасно…
— Які новини? — запитав Степан, перевівши погляд з Лариси, котра починала бинтувати руку, на Бакеро.
— “Фламінго” зачиняють. Типу реконструкція, — циган кивнув на дівчину, питаючи чи можна при ній говорити і Степан закрив очі, типу можна. — Насправді ж Авдиш втратив свої минулі позиції. Ти знаєш.
— Знаю.
— Черепа теперішня ситуація не влаштовує, хоче поділити територію і з певними людьми вже домовився, але Авдиш зібрав теж сходку. Якщо Череп не заспокоїться, то планують найняти кілера або повторно засадити його.
— Засадять. Простіше домовитись з ментами і засадити. Це — дешевше, — кивнув Степан. — Що ще?