Категорії
Межі пристойності

✾ 34

Дочекатися п’ятниці було дуже складним завданням. Артур намагався розчиняти час очікування походами в різні цікаві для Злати місця, після здачі аналізів і обстежень. Вони відвідали ботанічний сад, покаталися на катері, сходили ще раз в гості до ба, сходили в кіно, в театр і навіть у магазин пряжі, де Злата перемацала купу ниток, і зрештою вони купили віскозу ніжного блакитного кольору з шовком і гачки Clover потрібних розмірів, що порадила їй продавчиня, як дуже хороші, уточнивши, для чого са́ме нитки. Злата сказала, що знає, що гачки хороші, але дорогі, проте Артур наполіг, щоб взяли саме ці, японські, а не дешевші, які хотіла взяти Злата. Вона сердилась, але зрештою, погодилася, що Clover таки кращі.

Минулого вечора Артур показував їй ази роботи за комп’ютером: що і як працює. Готував її до того, щоб вони могли спілкуватись онлайн, коли він буде за кордоном. Він виділив їй один зі своїх ноутів. Створив їй пошту, акаунт у скайпі і фейсбуці. Показав, як користуватись пошуком, і Злата залипла на декілька годин, щиро дивуючись, скільки цікавої інформації можна дізнатись.

Вона побачила в інтернеті дуже гарну сукню, в’язану гачком. І він, ніби жартома, сказав, що якщо вона бажає — він купить їй усе необхідне. Виявляється, що він не жартував, і, побачивши магазин для рукоділля, таки затяг її всередину і виконав свою обіцянку. 

Вперше в своєму житті Злата отримала нову якісну пряжу і якісний інструмент. Артур хотів купити їй ще щось, але він абсолютно не розумів призначення і використання всього, що було в магазині, і Злата витягла його звідти мало не за шкірки, заявляючи, що їй поки що нічого не треба.

Продавчиня, невисока пухкенька жіночка, сміялася, і казала, що такий чоловік на вагу золота, і що треба користуватися моментом, доки він ще не зрозумів, яких масштабів згодом можуть досягти апетити внутрішнього хом’яка рукодільниці. Запрошувала приходити ще, і Артур обіцяв, що вони ще обов’язково завітають.

Заходячи в кабінет до Якова Павловича, Артур не зміг приховати від Злати свого хвилювання. Наставав момент істини, і як би він не бажав знати правду — почути погані новини страшенно боявся.

— Артуре, тебе колотить, — Злата усміхнулася і взяла його під руку.

— Так, — він теж усміхнувся, — боюся, що відкладуть операцію, і що мене не буде біля тебе в цей момент.

— Де ж твій оптимізм? — дівчина, несподівано, абсолютно не хвилювалась. Вона якимось дивом знайшла в собі сили налаштуватись на майбутні зміни і чекала операції вже з нетерпінням, а не з хвилюванням.

Яків Павлович привітався, усміхнувся і взяв теку з цілою купою аналізів Злати.

— Вже готові всі результати ваших аналізів і досліджень, Злато Юріївно, мушу сказати, що у вас низькуватий гемоглобін. Не критично, але потрібно звернути увагу на своє харчування, — сказав із усмішкою лікар і, перевівши погляд на Артура, додав, — в усьому іншому — у вас нема жодних проблем.

Артур видихнув так голосно, що Злата перевела на нього здивований погляд. На його обличчі читалося полегшення, настільки сильне, що їй здалось, що вона навіть помітила сльози в його очах.

— Я чогось не знаю? — запитала вона, дивлячись на Артура, а потім перевела погляд на лікаря.

— Артур Олексійович дуже переживав за результати гістологічного дослідження, але ніяких змін вони не показали, просто келоїдний рубець.

— Так… а що могло бути? — Злата з лікаря перевела погляд знову на Артура.

— Така його форма і збільшені лімфовузли могли свідчити про новоутворення, але, на щастя, така підозра не підтвердилася, — сказав лікар.

Злата нічого не відповіла.

— Думаю, з наступного тижня ми можемо починати, — широко усміхнувся Яків Павлович. 

— Так, це чудова новина… — Злата кивнула.

На понеділок призначили перші шліфування, а операцію — на вівторок.

Коментарі з Facebook