✾ 34

Артур розумів, що причин для хвилювання ще нема, але сама ймовірність онкології у Злати плавила йому мозок, паралізуючи думки й рухи… Потрібно дочекатися п’ятниці…

Злата мирно спала, пригорнувшись до нього, а він не міг ніяк відпустити все і врешті відпочити. Історію часів його юності вона сприйняла досить спокійно. Зайвих питань не ставила.

Про те, що на подібні “виїзди”, він після того ще декілька разів таки їздив — не сказав. Їздив з Артемом. Брат влип у схожу історію з підробітком і сказав про це йому. Артур тоді дуже насварив його за такі справи, але дати задню було пізно, Артем мав “відпрацювати”. Довелося поїхати з ним, перед тим купивши бронежилети, тактичні рукавички і, навіть, шоломи. Обійшлося без останніх: вони не зустріли значного опору. 

Це було рейдерське захоплення одного підприємства в сусідній області, котре пройшло “відносно спокійно”. Артем тоді ще покепкував з Артура, що той “переляканий” і підготувався, як до війни.

Після того був ще один виїзд, і вже там був нормальний заміс, зі сльозогінним газом, димовухами, вогнепальною зброєю й різаниною. Проте, досвід Артура в таких “справах” стався в нагоді і брати вийшли “майже неушкодженими”. Бронежилети завтримали кулі, лишивши на тілі синці. Артем вже не сміявся. Мовчав як риба.

Це був останній раз. Артур пообіцяв брату вбити його особисто, навіть швидко й безболісно, якщо той так прагне померти. Зробить йому таку послугу, по-братськи.

Після такої “виробничої практики” розібратися з Горою для Артура не становило жодної проблеми. Той був високим, фізично сильним, але абсолютно не тренованим у бійці. З віком Гора набрав зайву вагу, виглядав загрозливо, але міг легко впоратись лише з кимось, хто значно менший і слабший за нього. З дівчиною чи жінкою… Будь-який чоловік міг дати йому відсіч, незалежно від фізичної підготовки, а Артур був не будь-який. Він вмів це робити досить добре. Він дав Горі невеликий шанс напасти чи відбитись, наблизившись впритул, яким той не скористався. А Гора дівчатам жодних шансів не давав…

Артем, після небезпечних пригод, залишив ТЕ своє коло спілкування. Наразі закінчував інститут фізкультури й працював в одному популярному елітному фітнес-клубі особистим тренером. Клієнток у нього було хоч відбавляй, немало з них ставали його коханками, але то вже були окремі “бонуси” його роботи. 

Злата видала стогін уві сні. Артур погладив її спину. Мабуть, щось приснилося, чи болить місце біопсії… Злата… Сама думка про те, що вона може через хворобу “піти” від нього, відганяла сон. Не треба себе накручувати. Потрібно дочекатися п’ятниці.

О першій ночі в Артура почав вібрувати телефон, повзаючи по поверхні тумбочки. Хто ж так пізно? Злата сонно підняла голову.

— Щось трапилося?

— Жека дзвонить: мабуть, Зоя народила. Алло, — він відповів, — Жеко, ти чому так пізно?

— Скучив, — почувся п’яний регіт.

— Скучив? Ти бачив котра година?

— Звісно бачив, повідомляю про наставший піпізд*ць: народилася друга діваха… — не дуже радісно сказав Жека. Його язик заплітався.

— Вітаю, — бадьорим голосом сказав Артур.

— Не треба. Я й першої не хотів, а друга мені так взагалі нах*й впала… 

— Що ти мелеш, Жеко? У тебе чудова родина: дружина, вже двоє донечок, всі живі і здорові, ти щаслива людина!

— А хЄра там я щасливий! Мені жодна з них не треба!..