Жека виставив дві пляшки віскі на стіл.
— Диви, наче ж таке, як ти любиш. Давай, братуха, стакани́. Будемо оплакувати складну долю всіх чоловіків.
— Я не буду пити. Мені зранку за кермо,— Артур поставив на стіл одну невисоку, широку, масивну, з різьбленим дном склянку для віскі і лоток з льодом, увімкнув кавомашину. — Я буду каву.
— О, стакан такий як треба… А чому тільки один? А Злата? Чи вона не в тебе? — Жека всівся за стіл.
— В мене. Вона не буде.
— Чому?
— Відпочиває.
— Що, вже когось зробили? — заржав Жека.
— По твоєму, якщо жінка не вживає алкоголь, то вона обов’язково вагітна?
— Не обов’язково. Є такі, що вживають і вагітні, — він засміявся, — А я буду пити… О, і мені каву зроби теж, — Жека поклав у склянку лід, налив собі віскі і, піднявши супроти світла, оглянув захмелілим поглядом, як переливається і грає всіма барвами вміст посуду. — Як ти це робиш, брате?
— Ти про що?
— Ну чому у тебе все завжди ІДЕАЛЬНО?
— Тобі здається.
— Ні… Навіть простий намір набухатися ти ось так просто перетворюєш на щось особливе. Поставив мені гарну склянку, подав лід, зараз зробиш свою блатну каву… — Жека зробив ковток, — Ти не такий, як я…
— Всі ми різні.
— Так… Я завжди хотів бути тобою і заздрив тобі до чортиків… І зараз заздрю. У тебе ідеальне життя.
— Помиляєшся. Воно далеке від ідеалу.
— Е ні, брате, не прибідняйся! Ти зміг зберегти свою свободу! Ти робиш, що хочеш, а не ганяєш як білка в колесі. В тебе немає скаженої дружини і завжди брудної дитини, котра бісить! Бляха, вона завжди брудна, Артуре! Як не зверху, то знизу точно! А тепер їх стало більше! І їм постійно щось треба! У мене нема вільного часу, я постійно мушу виконувати якісь вказівки і заробляти гроші! Багато грошей! Бо їм — мало! Постійно треба ще! А ти, бляха, в цей час живеш у своє задоволення! Кайфуєш і насолоджуєшся життям! Вештаєшся по світу — жодних проблем…
— У нас різні поняття щастя, Жеко, для мене сім’я — це нездійснена досі мрія, — Артур поставив перед ним чашку з кавою.
— Бреши-бреши… От забацаєш своїй малій дитину, не поспиш пару ночей, я на тебе погляну і уточню в той момент твій рівень щастя.
— Ти не цінуєш того, що маєш. І ти навіть не уявляєш, як би я хотів дитину від Злати.
— Дурень… Це ти не цінуєш того, що маєш. Краще бути самому, ніж жити з постійно незадоволеною жінкою, а вони стають такими ВСІ!..
— Зоя втомлюється — тому бурчить. Бабусі вам не допомагають. Знайди няню, що допоможе з дитиною, чи домробітницю, яка буде просто приходити й допомагати їй, розвантаж її від домашніх справ. Ти побачиш, як це змінить ваше життя. Їй було важко з однією дитиною, а з двома буде ще важче.
— Хай справляється. Вона жінка — це її прямий обов’язок. Я не збираюся витрачати гроші на нянь і робітниць. Ще сторонніх людей мені не вистачало в квартирі.
— ЇЇ обов’язок, кажеш? А свій ти знаєш?
— Я роблю все, що можу.
— Це відмазка, Жеко.
— Я віддаю їй майже всю свою зарплату, лишаю лише на бензин і цигарки. І навіть не контролюю її витрати!
— Принести й покласти гроші на стіл — цього не достатньо. Їй потрібна допомога, вона не справляється.
— Вона сидить вдома і ніх*я не робить. В квартирі срач.
— Допоможи їй трохи. Ти ж можеш сходити в магазин? Попроси її написати список, дорогою додому заїдь машиною і все купи. Це краще, ніж їй їхати з дитячим візочком на закупи. Цим ти збережеш їй час, який вона зможе витратити на щось інше. Готування, наприклад.
— О… готування… Вона готує раз на кілька днів. Ти уявляєш, як то: їсти гречку два дні підряд? Кілька разів на день!
— Її гречка хоч добре приготована, мені нещодавно довелося їсти такі шедеври, після яких гречка Зої, навіть на четвертий день, була б делікатесом.