Злата, почувши ці слова, перестала дихати.
— Це ж немалі бабки! От нах*я такі капіталовкладення?! Ти ж можеш мати будь-яку жінку! Поглянь на себе! Міняй хоч тричі на день! Кожна з радістю розставиться і підставить все, що схочеш, навіщо тобі весь цей “гемор”, брате?! Невже вона така неперевершена в ліжку? Чи в неї таки впоперек?
— Жеко, добирай слова, бо за таке можна і отримати, — Артур поглянув на нього спідлоба. — Зараз я це спишу на нерви, бо ти став ще раз батьком, але надалі — думай, що кажеш. БУДЬ ЛАСКА.
— Але ж це — правда! Артуре, ти мене оце щойно добив. Ти точно не ідеальний, ти — й*бнутий! В тебе “кукуха” зсунулася. Ти хочеш спустити купу бабла на дівку, яку ледь знаєш!
— Як і на кого я витрачаю свої гроші тебе не стосується. Це — моя справа.
— Ти зсунувся на ній… А діваха таки не промах, таки вона витисне з тебе все, що зможе.
— Жеко, я думаю, що я зараз порушу дану Зої обіцянку і відправлю тебе таки додому, — сказав Артур, відсовуючи чашку.
— Чому? Ми ж з тобою наче непогано сидимо, обговорюємо життя-буття. Ти вказав мені на мої помилки, що я х*йовий чоловік, визнаю, це так. Це чиста правда. Свою дружину я не люблю, ну, може десь там трошки, живу з нею в її квартирі, бо батьки виперли мене з дому, ну і так типу правильно, бо: сім’я, слід дотримуватись всіх встановлених правил. І нікого ж не їб*, що одруження мене гнітить, і Зойку гнітить. От нах*я таке життя?
— Жеко…
— Чекай, а я вказав тобі на те, що ти лох. Ти познайомився з дівчиною, вона тобі сподобалася, потім — те повідомлення, що вона померла. Чотири роки вона не давала про себе знати, а коли ви зустрілися — ти стрімголов кинувся вирішувати всі її проблеми. А нах*я?
— Я кохаю її.
— Ти хворий нею! А вона використовує тебе! — констатував Жека і приклався до склянки, брязкаючи в ній льодом.
Злата повернулася до дверей спальні, прислухалась. Артур мовчав, він нічого не відповідав Євгену на ці звинувачення… Але ж це неправда…Вона ж нічого не просила в нього. Він все давав їй сам. І навіть ця пластика — це його, Артурова , ідея. Чому ж він мовчить? Серце билось як навіжене. Пауза вбивала.
— Можливо, я і хворий нею, але ця хвороба — єдине, що тримає мене на цьому світі… Просто ти, Жеко, не розумієш, як це — кохати жінку по-справжньому. Її саму, а не обгортку, розумієш?
— Бля… Вона відьма і причарувала тебе! Точно. Адже так не буває, щоб так закохатися, з одного погляду, повір мені, брате. Відьма! Впевнений, що вона тобі нічого не підмішала?
— Жеко, припини. Давай я постелю тобі зараз у малій кімнаті, і ти підеш спати, тільки чур — не співати, як минулого разу, окей?
— Співати — точно не буду… хіба що вити.
— Жеко…
— Жартую… Ще викинеш мене з п’ятого поверху… а в мене тепер цілий бабський батальйон…
Злата зайшла до спальні. Чула, як Артур пішов до малої кімнати, як Жека пішов у туалет.
Вона вийшла на балкон. Був теплий травневий вечір, легенький вітерець залітав через прочинені вікна і розвівав її волосся. Нічне місто було не таким голосним, як зазвичай удень, але й повністю воно теж не засинало. Життя і рух не припинялися ні на мить. Зовсім не так, як на її вулиці вдома. Її серце стискалося при згадці слів п’яного Жеки: “У тебе ж ніколи не було проблем з жінками. Нах*уя вона тобі така треба?! Це ж немалі бабки! От нах*я такі капіталовкладення?! Ти ж можеш мати будь-яку жінку! Поглянь на себе! Міняй хоч тричі на день! Кожна з радістю розставиться і підставить все, що схочеш, навіщо тобі весь цей “гемор”, брате?! Невже вона така неперевершена в ліжку? Чи в неї таки впоперек?”
Про “впоперек” вона не розуміла, але в усьому іншому слова Жеки не були позбавлені сенсу, навіть для неї. Їй було приємним бажання Артура допомогти і його таке зворушливе піклування, хоча вважала себе не гідною цього. Та і в ліжку вона була не досвідченою, швидше навпаки…
— Ти не спиш? — почувся голос Артура позаду, і його руки обвили її, пригорнувши до себе.
— Якось сон пройшов… Я хотіла вийти до вас, а потім дещо почула… і не наважилася зайти на кухню.
Артур розвернув Злату обличчям до себе.
— Не зважай на слова, які кажуть інші. Завжди пам’ятай те, що тобі казав я. Ти найкраще, що трапилось зі мною в цьому житті. Я живу тобою.
Він поправив їй волосся за вуха й поцілував.
— Пішли спати. В нас ще є трохи часу.