Помітили Златину каблучку. Бурхливо обговорили кожна свого чоловіка, своє весілля, вивівши з усього висновок, що якби повернутися у часі назад — не влаштовували б отих усіх п’янок. Просто б розписалися і все. Що і молодій парі радять.
Після обіду Леся сказала, що потрібно піти прогулятися в парк, щоб протрусити все з’їдене глибше зі шлунку. Поблукавши тінистими алеями і зробивши коло навколо водойми, пішли назад.
Леся нагадала про морозиво і всю дорогу сварилася з Геною, бо та їй сказала, що краще б та їла сиру моркву, а то від морозива — вже скоро не влізе у візок. Леся звинувачувала Гену в “ямі шлунку”, бо та худа як тріска. Та огризалась і штовхала візок не дуже бачачи дороги, прислухаючись до підказок від Лесі куди йти, що лунали між фразами перепалки.
Лілія відстала від подруг і приєдналась до Артура та Злати, котрі йшли позаду шумних бабусь, обійнявшись.
— Злато, сподіваюся, ми не дуже тебе налякали?
— Ну що ви, мені дуже сподобалось у вас.
— Тоді у мене до тебе буде пропозиція, — Лілія усміхнулася. — Я знаю, що вчора мій колишній зятьок заходив до вас у гості…
При згадці візиту Олексія Петровича Злата напружилась і прикусила губу.
— Так от, я пропоную тобі, коли Артур поїде у своє відрядження, пожити у мене. Маленька кімната вільна, можеш в ній оселитись. В ній навіть не дуже чути коли Леся з Геною бурчать. Я просто переживаю, що проживання в Олексія буде для тебе… е… морально важким, так би мовити. Якщо наше товариство тебе не лякає, то ми з подругами будемо дуже раді, якщо ти поживеш з нами.
Злата поглянула на Артура, він усміхався, але було видно, що нервував. Думка про те, що Олексій міг відмовитись, їй в голову ще не прийшла остаточно, але почали закрадатися підозри.
Але і Лілія Семенівна була права. Проживання у будинку Олексія Петровича несло б у собі обов’язкове відвідування церкви і вислуховування проповідей, настанови на праведне життя… А її життя до праведності тепер не має жодного стосунку. Вона перебуває у гріховному зв’язку з чоловіком, без якого вже не уявляє своє життя взагалі…
— Я не проти, — Злата всміхнулася, а Артур обійняв її міцніше і поцілував у скроню.
— От і добре, значить домовилися, — Лілія усміхнулась, її потішила реакція онука на згоду Злати. І те, як світилися радістю його очі поруч з цією дівчиною, зігрівало її серце. Очі Леоніда сяяли так само… колись.
До клініки Артур і Злата приїхали на двадцять хвилин раніше призначеного часу. Молода блондинка на рецепції, професійно широко посміхаючись, відмітила їхнє прибуття і запросила чекати в холі, запропонувавши воду, каву або чай. Вони від усього відмовились. Нерви.
Присіли на бежевий диван. Руки Злати тряслися. Артур обійняв її зі спини і накрив її долоні своїми, притулившись щокою до її голови тихенько говорив з нею, заспокоюючи.
Несподівано до холу клініки зайшли Людмила і Ліза.
— Артуре, Злато, доброго дня, — вони підійшли до них, трохи ніяково усміхаючись.
— Доброго, — привітався Артур, Злата лише кивнула. Вона просто не могла говорити. З самого ранку дівчина страшенно хвилювалася, не могла нічого ні їсти ні пити, її навіть трохи нудило і кидало то в жар, то в холод.
— Я б хотіла перепросити за ті слова, що сказав Олексій, і підтвердити, що всі попередні домовленості в силі. Він дуже шкодує, що наговорив тоді зайвого… — сказала Людмила.
Злата питально поглянула на неї, а потім на Артура. Ліза мовчки стояла поруч з матір’ю.
— Людмило, якщо ти намагаєшся вигородити свого чоловіка, то ти дарма приїхала. Нема про що говорити.
— Але ж Злата буде потребувати догляду, Артуре…
— Так. І є люди, котрі допоможуть нам без всіляких умов.
— Твій батько, він…
— Мене абсолютно не цікавлять ні думка, ні вибачення Олексія Петровича. Ми сказали одне одному все, що хотіли, — Артур говорив стишено, але навіть при такій гучності голос віддавав металом. Згадка батька його сердила.
— Але.. — почала Людмила, і Ліза поклала руку їй на плече.
— Мамо, не треба. Досить про батька. Нехай сам виправляє те, що наробив. Я його попереджала. Ми приїхали сюди підтримати Злату, тому, проїхали.
— Павленко і Мельник, на консультацію — вийшла молоденька медсестричка і, усміхнувшись, запросила слідувати за нею.
Злата відчула, як серце її починає пропускати удари. Страх повільно почав сковувати її тіло. Найбільше її лякало, що зараз вона почує, що допомогти їй нічим не зможуть…