✾ 32
Артур погано спав цієї ночі. Відмова батька допомогти сприймалася набагато болючіше, ніж він очікував.
Прислухаючись до рівного дихання Злати поруч з собою, він іноді занурювався у дрімоту, але потім прокидався, і в голову знову лізли різні думки.
Розвиднілося. Обережно, щоб не розбудити своє спляче Сонечко він підвівся з ліжка і пішов на кухню.
Його телефон так і лежав вимкнений на столі. Увімкнув його, кавову машину… Почали приходити сповіщення про пропущені дзвінки. Потім перегляне, там половина точно від батька.
Шоста година ранку.
Натис виклик міського номеру бабусі. Просинається вона, як правило, рано, тому можна дзвонити.
— Алло, — почувся її досить бадьорий голос.
— Привіт, ба, — сказав він. Вийшло якось дуже сумно.
— Артуре? Це ти?
— Так, я.
— Щось мені не подобається оце твоє вітання, наче над могилою стоїш. Я ще не збираюся.
— Вибач, просто у мене тут дещо трапилося.
— Я слухаю…
— Батько вчора поставив мені деякі умови… я не погодився… Він відмовився мені допомогти зі Златою.
— От “серун”, — буркнула бабуся. — Що ж він хотів?
— Щоб Злата жила в них, а не в мене…
— Що йому не подобається? Ти ж привів дівчину у ВЛАСНЕ житло, радів би, що в тебе життя налагоджується!
— Сказав, що до одруження нам не можна жити разом. Гріх, блуд і все таке інше.
— Який правильний став… Забув, певно, як з гуртожитку тікав, і до моєї Ліди у вікно ночами лазив, доки тебе їй не зробив! А тепер він типу про все покаявся, а йому там все пробачилось і він суне свого носа, куди його не просять. Святоша…
— Злата ще не знає про його відмову… а я не знаю як їй сказати і з ким її залишити. Можу, звісно, орендувати квартиру ближче до клініки… але хотілось би, щоб поруч з нею був хтось не чужий…
— Якщо її влаштує товариство трьох старих шкап, то ми з дівчатами її радо приймемо. Ти знаєш.
На задньому плані пролунала фраза:
— Це ти про себе кажи! Я — не шкапа! Я дама у цікавому віці!
— Приготуємо для неї маленьку кімнату і будемо пестити, як мале дитя, — продовжила бабуся, не зважаючи на фонове бурчання. — Може ви приїдете сьогодні? Познайомимось і вирішимо. Як тобі така ідея?
— На котру можна приїхати?
— Давай на обід. Десь так о першій ми чекатимемо на вас.
— Дякую, ба.
— Чекаю, — бабуся поклала слухавку.