Степан стис губи і прибрав руку від її обличчя. Взяв парасольки і мовчки подав їй одну.
Ларису він пустив вперед, сам пішов слідом. Хризонівна постояла трохи в альтанці. Все як було. Все на своїх місцях. Нічого ТАКОГО вони тут не робили, але стояли вже аж занадто близько одне до одного. І дивився Степан на цю малу не як на звичайну гостю — так чоловіки дивляться на жінок яких бажають і, здається, збирався її цілувати. Навіщо? Хоча, якщо хоче з нею спати — нехай спить. Степан сказав, що приїхав підлікуватись, а Лора, як казала Тоня, вчиться у медичному — буде йому і медсестра, і розвага. Навряд чи він поставиться до неї серйозно. Лариса, звісно, гарненька, мила, але занадто провінційна. Та і неприємності мав через цю дівчину — тому має повне право отримати від неї свого роду компенсацію… Хай хлопець розважається, вона не буде йому заважати.
У прихожій вони роззулись і Степан одразу ж завів Лору до ванної кімнати.
Він зупинився у дверях, пропускаючи її повз себе всередину.
— Ти без підборів така низенька… — сказав він, дивлячись на неї згори вниз. — Як була мАла, так і лишилась, — він усміхнувся.
Лариса нічого йому не відповіла, лише зиркнула знизу вгору. Не така вона і низенька — 167 сантиметрів!.. На фізіології вони виміряли одне одному і зріст, і вагу, і пропорції тіла вираховували, об’єм легень… ну, це вже не сюди, але Лора точно знала, що у неї майже в усьому середні показники, а от дехто, не будемо показувати пальцем, вимахав вище норми…
— Ось тобі рушник, — сказав він, виймаючи той з шафи. — Зараз знайду тобі ще махрового халата.
— Це зайве, — заперечила дівчина. — Мені потрібні лише фен і праска, я висушу волосся, сукню і все.
— Лоро, роби як кажу. Чи ти хочеш захворіти влітку?
— Ні…
— Роздягайся і в гарячий душ. БІГОМ. Праску видам потім. Халат почеплю сюди, зараз принесу, — він вказав на місце на стіні праворуч від дверей, де були гачки, на які він вчепив рушник..
— Не командуй… — буркнула вона під ніс. Він почув, зупинився, зміряв її поглядом.
— Повір, командую я не так. І краще тобі не знати, як я це роблю.
Лариса збентежено поглянула на нього. Степан кивнув, підтверджуючи свої слова і вийшов. Лора озирнулась довкола. Ванна у будинку в їхньому селищі, наскільки вона знала, була далеко не у всіх, тим більше така гарна. Як у великій квартирі. Ліворуч, у ніші, стояв великий плетений кошик для брудної білизни і нова сучасна пральна машина з боковим завантаженням. Такі вона бачила лише у кіно. Не стара “Riga-8”, як у Лори вдома і прання в якій ставало подією дня, бо потрібно було гріти воду, тягати її відрами з криниці, а потім відрами й виносити, бо будинок не мав септика і водопроводу на її вулиці теж ще не було. А якби й був — на підключення були потрібні кошти. Коли надворі було тепло — машинку ставили на вулиці, а от взимку кухня перетворювалась на пральню. Останнім часом машинка ще й почала замотувати речі і дерти їх, тому прали у ній, переважно, постіль і рушники, а весь одяг прали руками.
Над машинкою і кошиком була біла навісна шафа на четверо дверцят. З цієї шафи Степан і дістав їй рушника. Прямо навпроти дверей була широка тумба на троє дверцят з умивальником по центру її стільниці. Над нею була ще одна шафа, ліворуч від неї на стіні у спеціальному кріпленні був фен. Праворуч стояла велика ванна, над нею вгорі було прямокутне віконце. Щоб не летіли бризки, паралельно ванні, висів карниз з шторкою, з синьо-блакитним візерунком, за шторою на стіні виднілась вставлена у кріплення лійка душу, досить високо, і шланг від неї опускався вниз до масивного сріблястого крану. У кутку була поличка, на якій стояли різні гелі і шампуні. Приміщення було обкладене яскравою жовто-гарячою плиткою вгорі і оранжевою по низу. На темно-коричневій плитці підлоги лежав жовтий плетений килимок. Лора позадкувала від нього. Їй здавалося, що якщо вона стане на нього, то забруднить на віки вічні і Хризонівна їй не пробачить такої наруги над її майном.
Двері без стуку відчинились і знову з’явився Степан з халатом і капцями.
— Лоро, у чому річ?! Тобі допомогти роздягнутись? — запитав він, чіпляючи бузковий халат за петельку на гачок. При цих словах вона почервоніла.
— Я… — Лариса замовкла. Він стояв зовсім поруч і ідея роздягнутися з його допомогою видавалась їй не такою вже і божевільною, вона б не відмовилась… Низ живота запульсував при цій думці. Що вона собі тільки думає?..
— Якщо я зараз почну тебе роздягати, то вийдемо ми звідси дуже не скоро, — прошепотів він їй на вухо. — Тому роздягайся сама.