— Дівчина, — Ілона посміхнулася, і він кивнув. Він тут дійсно з дівчиною, не з хлопцем точно, але прозвучала ця фраза, так, ніби він тут з нареченою. Нехай.
Мала визирнула до нього з візочка і усміхнулася до нього такими ж карими очима, як і в її матері.
— Ти котик? — поцікавилася малеча.
Степан присів перед малою.
— Ні, — він усміхнувся.
— А чому у тебе таке око?
— Це око чарівне. Я бачу ним речі, які не видно всім іншим.
— А Шо ти бачиШ?.. — зацікавлено поглянула на нього мала.
— Я бачу… — Степан примружив очі, — в тебе тут ось це! — він підніс руку до вуха малої і “дістав” з-за нього десять гривень. Дівчинка дивилася приголомшено, широко відкривши очі, мимоволі торкнувшись рукою свого вуха — перевіряла, чи там немає ще чогось. — І сьогодні мама купить тобі смачного гостинця.
Він віддав їй гроші.
— Мамо… він чаЛівник! Є гЛоШі, а ти казала, Шо нема! — дівчина махнула купюрою матері. Ілона зніяковіла.
Власне, ця десятка була здачею після покупки шоколаду. Діставати інші гроші не було коли. Для нього ця сума була незначна, але не для Ілони… (для розуміння еквіваленту суми — середня місячна зарплата медсестри у ті роки була близько 100 гривень +/—, в залежності від закладу. Гривня була введена в обіг минулого року, у вересні.)
Степан підвівся, усміхаючись до дівчинки.
— Дякую, але не треба… — почала говорити Ілона.
— Порадуй малу, — він усміхнувся і знайшов поглядом Лору, що купила батон і поверталася до нього. — Ще побачимося.
Він помахав малій.
— Па-па, мАла, слухайся маму.
— Па-па, — дівчинка помахала йому у відповідь.
Степан пішов назустріч Ларисі, підійшовши, забрав у дівчини сумку з банкою.
— Мені не важко.
— Мені теж. Може ще щось потрібно?
— Ні.
— Точно?
— Точно…
Явно ще щось було потрібно. Просто вона без грошей, соромиться, але і тягнути з неї інформацію зараз було поганою ідеєю. Просуваючись до машини, Степан зупинився біля лотків з черешнею. Продавець запропонував спробувати всі сорти, і Степан довірив Лорі обрати найсолодшу. Купив. Пакет з черешнею несла Лора, не віддавала йому. Добре, хай несе. 2 кг не важко. І не далеко. Біля машини вони майже наздогнали Ілону, котра поверталася додому тією ж вулицею, де було запарковане авто. Вона здивовано озирнулася на Степана, котрий допоміг Ларисі сісти на переднє сидіння і, завівши авто, плавно поїхав до перехрестя, де розвернувся і повіз Лору додому, проїхавши повз Ілону з донькою.
Хто б міг подумати, що Відьмак так підніметься?.. І сам виглядає як картинка, і машина в нього дорога, і дівчина така красуня… але ж дівчина, наче, місцева. Чи не та сама, яку він тоді врятував? Ну хто б міг подумати?.. І ця його десятка… вона дуже допоможе їй протриматися до зарплати.