Тоня пам’ятала про домовленість з Максимом, але великого бажання йти до нього не мала. Вирішила, що не піде, а потім придумає якесь собі виправдання. Мама пішла до подруги, бо та поїхала у відпустку і просила, щоб та наглянула за господарством — двома псами. Визирнувши у вікно, Тоня побачила червону машину Бакеро біля двору Хризонівни. Серце пропустило удар — він не казав, що планує приїхати, але зважаючи на те, що Степан кудись завіявся і потім знайшовся — цілком міг приїхати провідати друга. Швидко зібралась і почула, як біля хвіртки почала гавкати Пальма — маленька безпородна пухнаста собачка, котру їй три роки тому приніс тато — знайшов під пероном.
Вона пустила Бакеро у двір і він поцілував її у щоку, вітаючись. Пальма весело почала стрибати йому на ноги. А далі все трапилось як у поганому кіно.
Бакеро присів біля собаки і погладив Пальму. Тоня присіла поруч, розповідаючи історію появи собачки у неї, і в цей момент у хвіртці з’явився Максим.
— Кицюню, ну де ти пропала? — випалив він побачивши Тоню і лиш потім помітив, що вона не сама.
Бакеро випрямився. Він був здивований таким зверненням чоловіка, до того ж на правій руці “гостя” досить красномовно блищала золота обручка. Озирнувся на Тоню.
— Доброго вечора, Максиме Петровичу, а мама пішла в гості, — видала вона криво усміхаючись.
— Давно?.. — розгублено перепитав чоловік.
— Та десь півгодини тому…
— А… Ясно. Дякую, Тоню, — кивнув Максим і, пропалюючи поглядом Бакеро, пішов.
Циган був молодшим за Максима, вищим, гарнішим. Побачити когось поруч з Тонею було для нього неприємним сюрпризом, але і ставати в позу він не міг. Ця мала зводила його з розуму, але жодних прав на неї він не мав. Проте їй доведеться пояснити йому — хто цей смаглявий хлопець… Зайшовши за ріг вулиці, Максим спостерігав за тим, як Тоня зачинила будинок і, взявши молодого хлопця під руку, пішла до сусіднього двору. Може це і є той її сусід Відьмак, про якого він стільки всього чув? Але у того мали бути різні очі… а в цього — однакові.
Бакеро хотів почути пояснення стосовно чоловіка, котрий так безцеремонно заходить у двір і звертається до неї :”Кицюню”…
— Любиш гострі відчуття? — запитав Бакеро.
— Ти про що?
— Він одружений. У нього на руці така гайка, яку навіть сліпий побачить. Чому ти з ним?
— З чого ти взяв, що я з ним?
— Я схожий на дурня? — обличчя Бакеро було серйозним, а сіро-блакитні очі дивилися проникливо і холодно. Тоня не витримала цього погляду і відвернулася.
— Я не збираюся читати тобі моралі, бо і сам не безгрішний, але я не люблю коли мені брешуть в очі, — Бакеро відсунувся від Тоні, закурив і взяв пиво. Вона мовчала.
— Єдине, що можу сказати, так це те, що ти витрачаєш на нього свій час. Ти молода, яскрава дівчина і йому лестить, що ти з ним. Впевнений, що його самооцінка просто зашкалює від цього, але ти не отримуєш від цього зв’язку і сотої частини того, що має він… Подумай про це.
Почулись кроки і до альтанки зазирнула Хризонівна.
— А де Степан?
— Повів Лору додому, — сказав Бакеро, на що бабуся незадоволено скривилась.
— Давно?
— Хвилин п’ятнадцять… — відповів він, поглянувши на годинник.
Віра Хризонівна сіла за стіл. Нависла мовчанка. Бакеро курив і чекав друга. Він мав до нього розмову. Тоня не знала, що говорити після почутого від Бакеро, і чи не вперше за весь час її зв’язку з Максимом, вона про нього пожалкувала. Хризонівна чекала онука. Їй не подобалося, що він спілкується з Ларисою. Ще до його повернення сьогодні по обіді до неї прийшла знайома і сказала, що бачила машину Степана біля будинку Ільченків. І стоїть вона там ще з ночі. Тобто, він у них ночує. Людка хоч і алкоголічка, але розуміє “під кого доньку підкладати”. Віра Хризонівна не вірила, що Степан серйозно поставиться до Лори, швидше це буде інтрижка, котра ні до чого не зобов’язує, але те, що онук такий уважний до цієї дівчини їй не подобалося. Це ж треба… ПОВІВ додому. Хай би сама йшла, не так далеко живе. Тільки не Лора…
Тиша тисла. Хризонівна заговорила з Бакеро про погоду, він підтримав. Дуже тепло, зоряно…
Через півгодини повернувся Степан. Він зупинився біля входу в альтанку і здивовано оглянув всіх присутніх. Знав, що Бакеро буде його чекати. Припускав, що Тоня теж буде, але побачити бабусю не очікував.
— Ти ж, наче, пішла спати, — сказав він і сів на своє місце.
— Поспиш тут, коли єдиний онук робить дурниці.
— Дурниці? — Степан розвернувся до неї.
— У тебе ж не серйозно з донькою цієї п’яниці? — ледь стримуючи незадоволення, запитала бабуся. Тоня і Бакеро перезирнулися. Було неочікувано почути таке питання до онука від Віри Хризонівни перед, по суті, сторонніми людьми.
— Людмила Василівна почала пити після зради чоловіка, — сказав Степан, відкручуючи кришку на пляшці з водою. — Моя матір стала душевнохворою після втрати сина, а мій батько — вчинив суїцид… Мені здається, ми просто ідеальна пара, — він відпив трохи води і звернувся до бабусі: — Ти так не вважаєш?