— Ви довго?! Ми на вас чекаємо! — крикнув в коридорі Бакеро.
— Я його зараз пристрелю… — сказав Степан, не відкриваючи очей, і Лора усміхнулась.
— Чого ти? Вони що, заблукають? Пішли, прийдуть, — почувся голос Тоні. От Тоня молодець, забирай його звідси…
— Ну пішли, розкажеш мені, що то за “перець” приходив, — погодився Бакеро. В його голосі чулися нотки незадоволення.
Усмішка ще бриніла на губах Лори, коли Степан наблизився і торкнувся її губ своїми. Вже стільки разів їх перебивали за мить до поцілунку і от, нарешті, він досяг мети… Перший невагомий дотик, пронизав тіла обох струмом, притягуючи їх одне до одного. Степан перемістив праву руку на потилицю Лори, наближаючи її до себе і поглиблюючи цілунок… Такий бажаний, пристрасний, солодкий і довгий. Ларисі здавалося, що вона просто вибухне від шквалу відчуттів, що відкрились їй. Вона і не уявляла раніше, що поцілунок може бути настільки приємним, хвилюючим, збуджуючим…
Все її тіло прагнуло стати ближчим до нього. Спочатку вона опиралася цьому своєму бажанню, а потім все ж подалася вперед, охоплюючи його ногами. На її спину обережно лягла ліва, поранена, рука Степана, від якої розбіглися “мурашки” по всьому тілу і вона не втримала стогін насолоди. Здавалося, що все тіло горіло і незрозумілий жар розливався по венах.
Степан відхилився і поглянув на Лору — збуджена і розгублена. Вона не розуміє, що з нею відбувається. Від Тоні він чув, що у Лори “є проблема”. Сумнівався в тому, що “проблема” насправді існує, бо їхнє перебування в альтанці під час зливи лишило про неї враження, як про дуже чутливу дівчину, котра реагувала на кожен його дотик дуже бурхливо, водночас соромлячись своєї реакції. Спочатку він розглядав її, як варіант розвіяти нудьгу на лікарняному, але потім передумав: вона — не така. Руслан взагалі назвав Лору “сухою колодою”, але бачачи перед собою зараз розпалену і заведену дівчину, готову в будь який момент досягти піку — не вірив. Швидше, Руслан був колодою, яка її мало цікавила і той не зміг знайти до неї підхід. Те, що він чув про Лору і те, що бачив — не співпадало між собою. Потрібно робити власні висновки і ніщо не заважає йому зараз перевірити, якою вона є насправді…
Степан повернувся до губ Лори з палким поцілунком, виставляючи одну ногу вперед і дозволяючи їй майже сісти на неї і охопити ногами. Лора не розуміла ні його дій, ні своїх, перебуваючи на тій неосяжній межі, коли розум вже нічого не контролює, віддаючи владу закладеному природою єству. Ведена бажаннями, вона подалася вперед, на його ногу, раз, а потім другий і відчула, що весь світ полетів у якусь прірву. Тільки його руки незрозумілим чином тримали її “тут” та не давали впасти. Степан обійняв Лору і пригорнув до себе. Притулившись щокою до її голови, гладив їй спину і чекав, доки вона прийде до тями. Лора тулилася до нього, поступово відновлюючи дихання і починаючи відчувати руки і ноги, котрі на якусь мить раптово заніміли.
Проблеми… Нема у неї ЖОДНОЇ проблеми. Секс у жінок — в голові. Вони можуть спати з чоловіками і не бажаючи їх, тому що “так треба” чи за гроші, але досягти справжнього піку насолоди… Та жінці простіше все зробити самій, ніж з чоловіком, до якого нічого не відчуває. І Лора до нього не байдужа. Нічим іншим пояснити те, що щойно сталося, Степан не міг. Вона дуже чутлива, реагує на кожен його дотик… щиро, без награності — це було приємно, це було прекрасно, це — йому дуже подобалося.
Лора відкрила очі. Кімната ще хиталася. Степан стояв поруч і тримав її в обіймах. Жар у тілі потроху спадав, лишаючи по собі солодку млість. Невже з нею трапилося те, про що так часто говорила Тоня? Так швидко? Як? Вони ж просто цілувалися… Стало і радісно і соромно водночас. Вона точно не фригідна, але що Степан про неї подумає? Що вона занадто хтива?
— Ти — неймовірна, — прошепотів він Лорі на вухо, ніби прочитав її думки.
Вона підняла голову і розгублено поглянула йому в очі. Різні, для когось — дивні, а для неї — наймиліші. Степан усміхався і дивився на неї з такою ніжністю, що сором вмить кудись зник. Неможливо відчувати сором, коли на тебе дивляться ТАК. Він знову поцілував її. Лариса відповіла палко та пристрасно. Невдовзі Степан відхилився, важко дихаючи.
— Нам варто зупинитися, потрібно йти.
— Так… — Лора кивнула важко дихаючи, жар повертався. — А то Бакеро прийде знову.
— Ще є моя бабуся, — він усміхнувся. — Йдемо?
Їй нікуди не хотілось йти, хотілося лишитися тут, з ним, у цій кімнаті і забути про решту світу…
— Степане… — Лора поклала долоні йому на груди і затримала погляд на принті його футболки.
— Що?
— Ти маєш знати. Я вперше… — вона запнулася. Мабуть, її зізнання про “перший оргазм” зараз прозвучить дико на фоні того, що він знає, що у неї був хлопець. І водночас Лора відчула, як він міцніше стис обійми.
— В житті багато чого буває вперше. Ти ще багато чого дізнаєшся, але ЦЕ я обіцяю тобі часто, — Степан усміхнувся, і Лора мало не згоріла від сорому, почувши його обіцянку. Вона знітилась, і ця її реакція його повеселила.
— Ну, мАла, ну чого ти соромишся? — він поцілував її в скроню. — Ходімо, Наядо, бо по нас зараз прийдуть…