Знаючи, що Тоня не відчепиться — спробувала.
— І як тобі? Прикольно, правда?
— Так…
— Потрібно і собі щось пити взяти, — сказав Степан і, вийшовши з-за столу, пішов до хати.
— Ларисо, а що у Степана з рукою? — поцікавилася Хризонівна. — Що за запалення?
— Кетгут підгнив, що був всередині. З кетгутом часто таке буває. Але вчора він вже вийшов з рани, і сьогодні з рукою стало набагато краще, — сказала Лариса, зосередивши всю увагу на пиві і не дивлячись на свою колишню вчительку.
— А що за рана?
— Порізи…
— То там не один поріз?
— Не один.
— Скільки?
— Віро Хризонівно, скоро ви самі вже зможете все побачити. Ще трохи — і Степан буде ходити без пов’язки, — Лариса поглянула на жінку.
— Ільченко, тобі важко сказати скільки там порізів? — обурилася Хризонівна.
— Чотири, — сказав Степан, повернувшись з пляшкою мінеральної води. — Бабусю, ну що ти себе накручуєш? Все ж добре. З моєю рукою вже все гаразд.
— Ти міг би мені хоч показати що там.
— Завтра на перев’язці поглянеш. Обіцяю, — Степан відкрив пляшку і відпив трохи води.
Віра Хризонівна демонстративно допила пиво і вийшла з-за столу.
— Добраніч, — буркнула вона і пішла, не дочекавшись їхніх “надобраніч”, що пролунали їй вслід.
— Щось Хризонівна рано спати пішла, ще ж дев’ятої нема. Мабуть, пішла дивитися “На добраніч, діти”? — Бакеро взяв новий шмат піци.
— Хоче все контролювати, за старою звичкою. От тільки я вже давно не школяр, — Степан взяв свій шматок піци, що “чекав” його на коробці.
— Та школярем ти її теж не дуже слухався, — усміхнула Тоня. Вона добре пам’ятала, як Хризонівна частенько вичитувала онука колись.
— До речі, — Бакеро посміхнувся, — Русалко, вчора в казино приходив Стас і цікавився тобою.
— Мною? — здивувалася Лора.
— Так, — Бакеро відпив пиво. — Зловив мене біля роздягальні в кінці зміни, щоб розпитати про тебе. Хто ти, звідки, і чи є в тебе хлопець. Бідного, аж трясло, так хоче тебе побачити.
— Охрініти, — засміялася Тоня. — Губа не дура в Колобка.
— І що ти йому сказав?— запитав Степан.
— Сказав, що Лора і Юля однокласниці. Що Юля більше зможе розповісти, ніж я, і щоб звернувся з цим питанням до неї.
Тоня засміялась, уявляючи обличчя Юлі в момент, якби Стас все ж наважився у неї поцікавитися Лорою. Лариса Колобку сподобалася. Це було помітно ще там, в клубі, бо він на неї вирячався весь час, що Лариса була у полі його зору. І навіть коли вона пішла до Степана, виглядав її здаля. Пацана конкретно клинило.
— Запропонував мені гроші, — Бакеро усміхнувся, дивлячись на Степана. — Сто баксів за інформацію.
— Скажи йому, щоб йшов нахрін, — сказав Степан.
— Бонд, я ж не тебе питаю, — усміхнувся циган.
— Але ж передати йому це від мене ти можеш? — він теж усміхнувся.
— Можу, — Бакеро поглянув на Ларису, котра сиділа розгублено кліпаючи, і поглядаючи несміливо на Степана. — Перефразую трохи і передам.
— Можеш прямою мовою, — Степан відкинувся на спинку крісла і накрив руку Лори, що лежала на бильці крісла, своєю.
— Як скажеш, — циган усміхнувся розглядаючи друга і дівчину поруч з ним. Щось буде…