Лариса почувалася розчавленою. Її батьки вчинили негідно, взявши гроші і визнавши її винною, адже в 1989 році у її родини не було проблем з фінансами, “на книжках” були досить великі суми з продажу горіхів і ці гроші всі “згоріли” після розвалу союзу. Чому вони взяли гроші? Для чого? І на що вони були витрачені? Вони ж нічого не купували… Поклали “на книжку”?
Тепер їй ставало зрозумілим обурення Степана, коли вона прийшла до нього після лікарні… Він був єдиним, хто хотів справедливості і єдиний, хто мав через це проблеми. Побився з Андрієм Горбачем, зламавши тому носа. Розгорівся скандал, бо Горбачі були найбагатшими в селищі і навіть селищному голові вказували, що робити. Брат старшого Горбача був великою шишкою в районі… І хто зна, чим би для Степана закінчилася ця історія з перебитим носом сина місцевого “царька”, якби тоді не з’явилася Фурія. Тоня розповідала їй про жінку з крижаним поглядом. Дуже гарну і “холодну”. Але Лора і подумати не могла, що та жінка і Фурія з теперішніх розмов — одна і та ж сама людина… Розплутуючи у голові клубок подій, Лора ловила себе на тому, що присутність поруч Степана відволікає її від думок і направляє у зовсім інше русло.
Степан сидів поруч, і її тіло реагувало на його присутність. Їхні обличчя майже торкались, і Лора відчувала як паморочиться в голові від відчуття його гарячого дихання на шкірі і від запаху його парфуму. Це все разом позбавляло її здатності мислити і дихати…
Степан правою рукою провів по її губах, від чого Лора їх розімкнула і закрила очі, ловлячи хвилі тепла, що пішли від його руки.
— … і ти маєш добре подумати, Наядо, чи варто нам щось починати, — закінчив він тихо.
Лариса відкрила очі і їхні затуманені погляди зустрілись. Починати?.. Про що Степан говорить? Невже не розуміє, що все почалось вже давно… Для неї так точно.
— Краще шкодувати про зроблене, ніж про згаяне… — відповіла також тихо. Степан усміхнувся одними очима. Її відповідь йому подобалась.
В коридорі почувся голос Бакеро.
— Я зараз запитаю, де саме…
У двері постукали. Лора різко підвелася, стала до дверей спиною, розбираючи шприц над столом тремтячими руками.
— Заходь! — гукнув Степан, лишившись сидіти на ліжку. Принесло ж Бакеро…
— Ну, що? Тебе полікували? Де будемо сидіти? У залі чи в альтанці?
— В альтанці комарі нас не загризуть? — Степан опустив ноги на підлогу.
— Будемо диміти — не загризуть, — усміхнувся Бакеро.
— Добре, ми зараз прийдемо, — кивнув йому Степан і той, зачинивши двері, пішов.
— Несімо все в альтанку! — повідомив Бакеро рішення решті.
Лора розібрала одноразовий шприц і стояла, не знаючи, що їй робити далі. Поклала руки на стільницю, намагаючись прийти до тями. Всередині все палало і серце шалено билось у грудях. Голова гула від почутого…. Їй було дуже соромно за дії батьків в минулому… була вдячна Степану за порятунок і його намагання відстояти правду… хвилювалась через його “роботу” і втрачала здатність думати від своїх теперішніх почуттів до нього… Невже вона щойно сказала йому фразу почуту від Тоні? В той момент страх за Степана, відчуття провини перед ним і бажання вимкнули їй мозок, залишились самі інстинкти. Основний інстинкт, щоб його…
Зі світу думок до реальності її вирвав гарячий поцілунок на шиї і права рука Степана, що опинилась на її животі. Він притягнув дівчину до себе. Від несподіванки Лора видихнула і схилила голову на бік, підставляючи шию під його гаряче дихання і вимогливі губи.
— Ти впевнена у своєму рішенні? — прошепотів Степан їй на вухо.
— Так, — відповіла також пошепки.
Здоровий глузд, котрий ще якось пробивався крізь хвилі емоцій і бажань, що долали її, намагався донести до Лори, що поруч зі Степаном може бути небезпечно, що в них може нічого не вийти, що вона його зовсім не знає… Та розчиняючись в незнаних досі відчуттях, Лора усвідомлювала, що ще ніколи в житті не була настільки впевненою у вірності свого рішення. Що б не сталось надалі — вона має бути з ним. Вона має бути ЙОГО! І навіть якщо нічого не вийде… вона все одно повинна спробувати, щоб потім не жалкувати про згаяний шанс.
Степан повернув її обличчям до себе і посадив на стіл, ставши між її ніг. Кінчиками пальців правої руки він провів по її губам, супроводжуючи цей рух збудженим поглядом розширених зіниць. Лариса невпевнено поклала руки йому на пояс, завівши їх йому під футболку — тепер настала його черга видихнути від дотику її долонь, що доторкнулися до його гарячої шкіри. Вона ковзнула руками по його спині. Провела ними вгору на скільки діставала, до лопаток, і повернула вниз, на поясницю. Спостерігала за тим, як Степан прикрив очі від задоволення. Лора ніколи такого не робила і їй подобалось, як він реагує на ці її невпевнені рухи. Їй дуже хотілось його торкатися…