Злата не знаходила собі місця. Вона спочатку ходила по квартирі, а тепер вже просто сиділа на ліжку, заламуючи пальці. Жанна, бачачи знервований стан подруги, пішла до бабусь, давши їй спокій.
Невдовзі почувся шум у коридорі, і командний голос Гени :”Руки мийте!” примусив Злату підвестися з ліжка. Ноги не слухалися, були як ватяні, вона, тримаючись за стіну, підійшла до дверей і відчинила їх тремтячою рукою.
У коридорі побачила Артура, що обіймав ба. Приїхав… Він підняв голову, зустрівся своїм поглядом з її, повільно випустив бабусю з обіймів і, не втрачаючи зорового контакту, пішов до неї.
Злата, стоячи в прочинених дверях, не могла ні ворушитися, ні дихати, тільки дивитися в його очі. Як загіпнотизована, несила відвести погляд чи ступити крок. Приїхав…
Артур обійняв її, не кажучи ні слова. Руки Злати обхопили його за талію, наскільки дозволяли це зробити розширені ендоекспандери. Вона пригорнулась до грудей Артура і нарешті змогла перевести подих.
Бажаний і недосяжний останнім часом затишок його обіймів, запах його парфуму, відчуття сили і тепла його тіла накрили Злату з головою. Сльози потекли з очей, вона зашморгала носом, притискаючись до грудей Артура наскільки могла, відчуваючи, як його присутність змінює все довкола і її саму. Тепер Злата могла вільно дихати, без гнітючого тиску в грудях. Приїхав… Він — її повітря, він тут!
Артур обіймав Злату, намагаючись не стиснути її занадто сильно від почуттів, що переповнювали його. Він скучив. Дуже скучив за своїм маленьким Сонечком і зараз, тримаючи її в обіймах, вдихаючи фруктовий аромат її волосся, Артур гладив її спину, ще не вірячи до кінця, що нарешті Злата знову поруч. Почувши її схлипи, він поцілував її у маківку і посилив обійми.
— Сонечку, не треба плакати, — прошепотів він їй на вухо.
Ба тим часом виштовхала всіх з коридору до зали і зачинила за собою двері, лишивши їх самих.
— Не залишай мене більше, будь ласка… — теж прошепотіла Злата.
— Більше ніколи, — Артур відхилився, Злата підняла обличчя до нього.
Цей погляд прошивав тіло, як гаряча стріла, котра, проникнувши всередину, запалювала кожну клітину спраглого за близькістю тіла. Їхні очі горіли, прикуті одне до одного погляди говорили лише одне — хочу…
Шість тижнів розлуки і от, нарешті, їхні губи зустрілись у глибоких жадібних цілунках, серця забували битись, пропускаючи удари, а легені — дихати, наповнюючись лише одне одним. Решта світу перестала існувати на цей проміжок часу, коли сум і бажання остаточно взяли гору над стриманістю і межами пристойності.
Їм обом стало абсолютно байдуже до присутніх у залі людей, котрі чекають їх, щоб сісти до столу, було байдуже, що вони подумають про них, і як буде виглядати в їхніх очах те, що саме зараз вони починали робити…
Артур, не розриваючи поцілунку, рушив вперед, скеровуючи її назад до кімнати і, опинившись всередині, ногою штовхнув двері, зачинивши. Взаємне бажання крило їх обох. Шлях до ліжка довжиною в кілька метрів здавався неймовірно далеким. Артур притис її до стіни прямо біля дверей. Спина дівчини торкнулася твердої поверхні, але жодного дискомфорту чи незручності Злата не помічала. Навіть якби будівля почала руйнуватися чи палати в цей момент, обпалюючи їх чи засипаючи порохом — ніхто з них цього б не помітив.
Її рука потяглася розстібати ремінь на його джинсах, і ця дія позбавила Артура, котрий ледь стримував бажання, останніх сумнівів взяти її тут і зараз. Він підхопив Злату і припідняв вище, відвів мереживну білизну вбік — вся мокра… Утримуючи її однією рукою, другою розстібнув джинси і увійшов.
Злата застогнала. Забуте й надзвичайно приємне відчуття його присутності в ній розлилось теплом і розбіглося тисячами мурашок по її тілу. Артур міцно утримував її, вона зовсім не мала змоги рухатися, та їй і не потрібно було, від його поштовхів світ дуже скоро поплив перед очима. Ривками хапаючи повітря й переводячи подих, Злата вклала голову йому на плече, міцне і гаряче, обійняла його руками за шию. Обм’якла.
Зробивши ше пару рухів, Артур завмер, вперся однією рукою в стіну, щоб не втратити рівноваги, іншою утримував Злату. Він поцілував її шию, котра опинилась прямо перед його губами, від цього поцілунку дівчина здригнулась і підвела голову. Їхні затуманені погляди зустрілись. Зіниці в обох розширені, очі палають бажанням. Це не кінець. Це лише початок…
— Далі на ліжку, бо я впаду… — сказав Артур хриплим голосом, у відповідь Злата лише усміхнулась.
Вони не збиралися йти до зали. І не пішли.