— Мамо, як ти могла прийняти її?!
— А чому я мала не прийняти Злату? Назви мені хоч одну поважну причину. Вона чудова мила дівчинка, дуже мені сподобалася. Артур її кохає, попросив допомогти. Та ти б раділа, що він знайшов собі таке щастя, як ця дівчина, а не якусь розцяцьковану штучку на кшталт тієї Інки. Добре, що вистачило розуму не зв’язатися з нею…
— Ця потвора не пара йому!
— У моєму домі добирай слова, — Лілія направила на неї вказівного пальця.
— Він хворий нею! Це не кохання — це якесь божевілля! Вона викачає з нього всі гроші й кине!
— Не май звички рахувати чужі гроші, я тобі про це завжди казала, а ти мене не чула. Чуєш лише свою Нінку…
— Нінель тут ні до чого! А він мені не чужий! Артур мій син, а ця “шмара” присмокталася до нього, як п’явка.
— Це його ідея зробити операцію.
— Так я і повірила!
— Нехай навіть і так. Не лізь. Артур не мала дитина: знає, що робить. Помилиться — то сам і буде виправляти свою помилку. Тоді зможеш з чистою совістю сказати, що ти його попереджала, але зараз — не лізь. Залиш їх. Хоча, я впевнена, що Злата — найбільша його удача в житті і нічого такого, про що ти кажеш, не станеться.
— Чому ти захищаєш її?
— Артур просив берегти Злату за його відсутності. І я дотримаюся даного йому слова.
— Мамо, невже ти не розумієш, що зараз саме час здихатися її раз і назавжди? Артур хворий нею, і його потрібно рятувати будь яким доступним способом! Вижени її. Хочеш, я дам їй грошей на дорогу, хай повертається в ту діру, з якої вилізла.
— Лідо. Краще йди.
— Ти мене виганяєш? А нічого, що це квартира мого батька? Я маю право тут бути.
— Я прошу тебе піти, Лідо. Зараз ця квартира належить мені, а після мене буде належати тому, на кого я її перепишу. Це не обов’язково будеш ти, Лідо. Ти ж знаєш.
— Мамо, я можу відвезти тебе додому, — втрутився Артем.
Ліда стояла, вагаючись. Вона озирнулася на двері, за якими зникла Злата. Їй дуже хотілося туди зайти, але навряд чи матір дозволить їй це зробити. Артем… його роль взагалі незрозуміла у всій цій історії…
Вона мовчки пішла на вихід, не прощаючись, Артем пішов за матір’ю, кивнувши ба на прощання. В машині його чекала “головомийка” від матері. Він казав, що просто виконував вказівки ба, возив дівчину, куди та казала. Повністю втрачати довіру матері було дещо небезпечно…
— Чому ти нічого мені не сказав про те, що возив цю сучку в клініку?
— Ти не питала мене, та і я останнім часом дуже зайнятий.
— Я помітила. Вдома не ночуєш. В тебе теж завелася нова дівка?
— Не зовсім нова, — сказав Артем і подумав, що говорити зараз матері про те, що останній місяць він живе з подругою Злати, буде безглузде і прикре самогубство з його боку.
— Хто вона?
— Її звати Жанна.
— Познайомиш?
— Ну, я ще не впевнений, що настав час для такого хвилюючого моменту, як знайомство з батьками.
— Просто спиш?
— Сплю.
— І як давно?
— Місяць.
— Май на увазі, я не планую ставати бабусею найближчих років п’ять. І коли стану — допомагати з онуками не буду.
— Не переживай, найближчими роками я теж не планую ставати батьком, — повільно промовив Артем, дивлячись на дорогу.
Діагноз Жанни, хоч він і не планував з нею нічого серйозного, змінив його ставлення до цієї рудої відьми. Тепер, розуміючи, що вона не зможе мати дітей без тривалого і, він не сумнівався, дорогого лікування, йому стало шкода її. Жанна йому подобалася. Вона була весела, гарна, розумна, трохи недосвідчена, можливо у чомусь наївна і самовпевнена, але якщо вона була в чомусь не права — вона це згодом завжди визнавала, і коли в якійсь темі не була обізнана — слухала уважно і з цікавістю. А ще вона зізналася йому про свій план “як вийти заміж”. Невдовзі після того, як Злата розповіла про нього Артуру. Не витримала. Зізналася. Така її чесність йому сподобалася.
Згодом вона схвильовано повідомила про затримку терміном в один тиждень. Було помітно, що вона таки рада цій події. Артем, котрий непомітно для неї використовував сперміцидні засоби, був здивований. Він купив три різні тести і всі вони показали негативний результат.
Це було неочікувано, тоді Артем запропонував піти на УЗД, припустивши, що, можливо, тести виявилися бракованими, а там, на нормальному апараті, лікар все роздивиться. Міф про браковані тести придумався сходу, Артем сумнівався у такому неймовірному збігу, але заспокоїти свою руденьку якось було потрібно. Він пішов разом з нею і був, в принципі, готовий почути про її вагітність. Артем навіть переконав себе, що Жанна підійде йому як дружина, з нею не засумуєш, і, як матір, вона теж має бути хороша. Почути про полікістоз він був не готовий. Як і Жанна.
Лікар намагався заспокоїти дівчину і пояснити, що при правильно підібраному лікуванні вагітність можлива, але Жанна вже його не чула. Вона плакала всю дорогу в машині до орендованої квартири і майже весь вечір в обіймах Артема, доки не заснула. А він, неочікувано для себе, зрозумів, що не хоче її відпускати. Таки ця руда відьма глибоко його зачепила. Що робитиме далі ще не визначився, але відпускати не хотів.
Матір не хотіла онуків. Поки що, теоретично, онуків їй може зробити лише Артур, але й він зараз зайнятий зміною зовнішності Злати. Чомусь їм обом приглянулися дівчата з “ускладненнями”. Не так Артем уявляв собі братську солідарність. Хоча, це непогано. Легко “щось” отримати приємно, але коли заради цього “щось” потрібно вивернутися навиворіт — його отримання стає квестом, котрий збільшує кінцеву цінність цього “щось” в рази.