Увечері Злата увімкнула скайп, Артур оглянув її сумне обличчя. Він вже знав про візит матері. І власна нездатність вплинути зараз на ситуацію доводила його просто до сказу.
Говорили вони недовго: Злата була втомлена і сказала, що хоче спати. Він не став наполягати на довгій розмові, хоча і мав сумніви, що вона буде спати. Вона не могла спокійно дивитися на нього… Для нього ці розмови вже давно перетворилися на тортури, після яких він йшов у холодний душ.
Останні дні перебування в Голландії ставали пеклом…
Артем їхав зустрічати брата сам. Злата дуже хотіла поїхати з ним в аеропорт, але соромилася своїх рук та й почувалася не дуже добре, тому Артем привіз до неї Жанну, а сам поїхав у аеропорт.
Артур під час вчорашньої розмови також просив брата, по можливості, Злату не брати, щоб поїздка не втомила її.
Бабусі готували святкове меню, Злату не пускали на кухню, з її руками не можна було нічого робити. Дівчат відправили в кімнату, де Жанна розповідала Златі про її похід до лікаря, що вона здає зараз різні аналізи, і що скоро вона почне лікуватися. Що Злата мала рацію і розповісти Артему правду було найкращою її порадою.
Дівчина слухала подругу неуважно, поглядаючи на годинник. Спочатку віддзвонився Артем, повідомивши, що він на місці, і рейс нібито має прибути без запізнення.
Наступний дзвінок вже був від Артура, котрий повідомив, що літак вже сів і що він скоро буде.
— Я чекаю… — витираючи сльози, сказала Злата.
— Сонечку, не плач, ну все ж добре, — він намагався її заспокоїти, хоча в самого серце вистрибувало з грудей.
— Так, я знаю…
— Я скоро буду. Ще трошки, Сонечку, ще зовсім трошки.
Артем зустрів брата, вручивши йому висновок експертизи каблучки Злати і окремий аркуш зі збільшеним тавром.
По дорозі додому Артур перечитував висновок декілька разів.
— 80% золото, 15% паладій, 5% мідь… — прочитав Артур.
— Такі сплави не роблять. Це типу ду-у-уже дорого, паладій дорогущий, що капець. І мідь до нього теж рідко додають. Цей сплав робили спеціально. Даринка каже, що, можливо, це був якийсь комплект, — пояснив Артем.
— Тавро?
— Не знає, ніколи не бачила. Закинула на форуми фотку каблучки і тавра, може хтось відгукнеться.
— Камінь… це колумбійський берил? Не смарагд?
— Це так типу смарагд ще називають — пояснив Артем. — Даринка каже, що цей камінець штуку баксів, як мінімум, тягне. Дивлячись де і кому продавати, можна продешевити, а можна і в рази більше підняти.
— Колір… тон… інтенсивність… я нічого не розумію, — Артур поглянув на брата.
— Якщо коротко, то цей камінь ідеальний. Він не містить жодних дефектів, прозорий і чистий — як сльоза. Огранювання — бездоганне. Майже зелений діамант, — Артем багатозначно поглянув на брата.
— Крапанова закріпка…
— Це вид закріпки, де камінь утримується завдяки спеціальним гачкам, які називаються крапаними. Вони розташовані на однаковій відстані один від одного і тримають камінь так, ніби він знаходиться в кошику. Каже, наголос на першому складі, так правильно казати. Такі закріпки роблять акцент на камені, підкреслюючи його досконалість. Роблять переважно для каблучок на заручини, з діамантами. Типу, сонячне світло потрапляє з усіх сторін на камінь, відбивається в ньому і привертає увагу. Ой, там ціла наука…
— То це каблучка з заручин?
— Я не знаю, брате. Я тобі переказую лише те, що мені розповіла Даринка.
— Що за Даринка?
— Там така мила дівчинка. 52 рочки, — Артем посміхнувся.
— Дуже мила?
— Вогонь!
— Зрозуміло. Щось ще цікаве є?
— Каже, що охоче відкупила б каблучку. Вперше бачить такий шедевр.
— Вона не продається.
— Я їй теж так сказав, але вона сказала мати її на увазі. Ну і там молола ще різну муру, що смарагди удачу притягують і все таке…
— Та якось він не дуже допоміг своїй попередній власниці…
— Ну, не скажи, брате. ЇЇ ж знайшли, і дитина вижила, і стала мамою твоєї любої Злати…
— Так… Злати… — згадка її імені змусила серце завмерти, — ти їй казав про результати?
— Перед виїздом оце показав. Вона почитала, сказала, що щось приблизно таке її бабусі тоді і сказали. Я не знаю, хто була її ота друга бабуся, і звідки в неї така дорога цяцька, але мені вже самому хочеться з’ясувати, ким вона була, що там і як. Детектив, блін, якийсь.
— У тебе буде нагода погратись у детектива. Я планую поїхати в той пологовий, де народилася мама Злати і знайти когось, хто зможе хоч щось розповісти про той випадок.
— Мені подобається твій запал, але ж минуло багато часу. Можеш обламатися.
— Не так вже й багато. Златі 19 років. Мама народила її у 18, а її сестру народила в 16.
— Ну, от де справедливість? Тобі Злату в цьому віці не віддали, — гмикнув Артем.
— Тому і не віддали… Але якщо порахувати, то минуло лише близько 37 років. Звісно, це немало, але цілком реально знайти когось, хто був на приймальному відділенні, чи на швидкій, яка її забрала, чи хто її там тоді привіз до лікарні, а може і когось з акушерів знайдемо. Випадок неординарний, його мали запам’ятати. Хтось же має пам’ятати, як вона виглядала, чи як була одягнена…
— Коли плануєш поїхати?
— Після того, як Златі дістануть ті штуки з рук. Її я теж хочу взяти. Поїдемо в Житомир, поговоримо з бабусею, а потім вже далі, куди там буде треба.
— А тебе на роботі відпустять?
— Відпустять. У мене ще є два тижні відпустки. Якщо почнуть впиратися — звільнюся.
— Ого.
— У мене є пропозиція на півроку поїхати в Данію, з можливістю пролонгації.
— А Злата?
— Поїде зі мною. То що, пограємось у детективів?
— Ну, окей. Я з вами. Жанна, думаю, теж схоче.
— А що в тебе з нею?
— Поки що все якось розмито, але окей. Не чудить, — Артем усміхнувся.
— Добре… — Артур кивнув головою. — Скільки я тобі винен за експертизу?
— Ніскільки, — відповів з посмішкою Артем.
— Не зрозумів.
— Ми з Даринкою вже все відпрацювали, — брат засміявся.
— А Жанна?
— А що Жанна? Це різні речі. Різні дівчатка. Різні призначення.
— Ну-ну, — Артур зітхнув. Ще не так давно він би погодився з такою позицією брата. Зараз вже ні, але лізти у його стосунки з Жанною він не збирався.
Папери з експертизою Артур поклав у бардачок. Ніхто, навіть він, не очікував, що ця каблучка виявиться такою дорогою. Проста на вигляд, без проби… Цілком можливо, що її віддали сироті, вважаючи, що це дешева біжутерія. Можливо, у жінки були ще прикраси, але вони не дісталися її дитині, залишившись за ці роки у чиїхось жадібних руках. Артур був у цьому переконаний. Навряд чи вони зможуть почути згадку про них..
Авто в’їхало в місто. Тепер головне, щоб не було ніде заторів. Бо піде на метро… не витримає…