✾ 42
Отримавши в середу рахунок за операцію Злати, Артур не повірив своїм очам. Сума була дуже малою. Можливо, сталася помилка?
Яків Павлович з’явився онлайн після обіду, і Артур написав йому питання: чи може він зараз з ним поговорити. Лікар передзвонив сам.
— Артуре Олексійовичу, доброго дня, — привітався лікар.
Він був не просто лікарем. Яків Павлович був членом церкви іншої протестантської течії, яку Олексій Петрович не підтримував і засуджував у деяких їхніх переконаннях. Артур навіть не намагався дізнатися, до якої саме церкви лікар ходив, і що саме не подобалося його батьку. Його це не цікавило.
Належність лікаря до церкви жодним чином не ускладнювало стосунки Артура з ним. Вони були суто діловими, лікар не намагався його навернути до віри чи направити на істинний шлях.
Яків Павлович знав про складні стосунки Артура з батьком від Людмили, з якою мав спільні справи у благочинності, і ніколи не намагався щось з’ясувати чи прокоментувати в житті Артура. І ситуацію зі Златою також.
— Доброго дня. Як пройшла операція?..
— Все чудово, не хвилюйтеся, цього разу — без сюрпризів. Злата вже прокидалася, почувається нормально. Зробили їй чудове вушко. Ваша бабуся зараз з нею.
— Дякую… — Артур помітно хвилювався, і слова лікаря трохи його заспокоїли, — Якове Павловичу, я тут отримав рахунок, мабуть, сталась помилка, сума дуже мала, отопластика не може стільки коштувати… Скажіть бухгалтерії, щоб уточнили суму.
— Помилки нема. Це витрати нашої клініки на проведення операції й перебування Злати Юріївни в палаті першу добу після неї. Борис Бран відмовився від винагороди за свою роботу.
— Відмовився? — здивовано перепитав Артур.
— Так. Він поговорив з вашою бабусею після операції і сказав, що не буде брати плату, що зробив цю операцію безкоштовно, і бухгалтерія перерахувала суму.
— А чому? Він пояснив якось таке своє рішення?
— Сказав, що це буде його подарунок для Злати на ваше весілля.
— Дуже несподівано…— Артур був спантеличений таким вчинком лікаря. Що ж такого йому сказала ба, що він вирішив відмовитися від оплати своїх послуг? — Якове Павловичу, а коли буде операція на руках?
— Розтягнення ще не достатнє. Думаю, ще тижні зо два доведеться почекати.
— У Злати болять руки…
— Так, чужорідне тіло під шкірою, яким є ендоекспандер, тисне на м’язи і подразнює їх. Потрібно терпіти й не напружувати руки.
— Тобто, остання операція не раніше ніж через два тижні?
— Не раніше.
— А скільки ще часу займуть всі інші маніпуляції?
— Осінь ще точно, з перервами в пару тижнів. Ви кудись поспішаєте?
— Так.
— З весіллям? — усміхнувся лікар.
— З ним особливо. Мені запропонували контракт за кордоном, надовго. Я планую якнайшвидше одружитися, переоформити всі її документи і поїхати зі Златою разом, вже як родина, за кордон. Потрібно на тижні повідомити роботодавця, коли ми зможемо приїхати.
— В яку країну ви плануєте їхати, якщо не секрет?
— В Данію.
— У мене нема знайомих у цій країні, але Борис, думаю, зможе вам порадити клініку, де ви зможете закінчити процедури.
— Дякую… — Артур, не зважаючи на такий щедрий подарунок Златі від Бориса Брана, все одно не міг стримати свого роздратування лікарем. Чому він взагалі вирішив зробити це? Для чого?
— Коли ви повертаєтеся в Україну?
— В суботу. Не цю, а наступну.
— О, зовсім скоро, — лікар посміхнувся.
— Не зовсім… Ще більше тижня… — Артур втомлено потер перенісся. Дні тяглися дуже повільно… Аж занадто.