Категорії
Межі пристойності

✾ 43

✾ 43

Через декілька годин вони непомітно прослизнули до ванної кімнати. Прийняли душ і повернулися назад.

Невдовзі вийшли знову, тримаючись за руки — в коридорі їм зустрілася ба, котра виносила посуд з зали. Лілія Семенівна зупинилася, уважно глянула на пару: гарні, молоді, щасливі… З завмиранням серця помітила їхні переплетені пальці. Леонід теж любив тримати її за руку саме так, поєднуючи пальці їхніх рук між собою у замок. Дрібниця — але хвиля приємних спогадів сколихнула душу ба.

Злата трохи знітилась, побачивши Лілію Семенівну, і розгублено обернулася до Артура, котрий торкнувся губами її чола і прошепотів щось, заспокоюючи.

Артур був в тому ж самому одязі, що й приїхав: тенісці і джинсах. Вологе чорне волосся видавало його недавній похід в душ. Виглядав задоволеним і не відводив від Злати закоханого погляду.

Злату ж було не впізнати. Останні тижні вона ходила як тінь, пригнічена довгою відсутністю Артура, сумний погляд став її нормою, а після візиту Лідії в очах ще й поселився страх. Повернення Артура чарівним чином змінило її вигляд і вираз очей. Вона розквітла. Не лишилося страху і суму. Злата наповнилася життям, її погляд сяяв… 

На Златі була нова сукня, котру Артур купив їй ще перед відрядженням: лимонно-жовта трапеція з вирізом човником і широкими рукавами, щоб вона мала можливість приховати зміни, що відбуватимуться з її руками. Але одягнула дівчина цю сукню тільки зараз, хоча Лілія Семенівна пропонувала одягнути її на попередню консультацію — відмовилася. Бути яскравою без Артура їй не хотілося.

— Їсти будете? — запитала ба, усміхнувшись.

— Будемо, якщо після Артема щось лишилося, — відповів Артур.

— Не так я вже й багато їм… останнім часом, — обурено вигукнув брат з зали.

— О, то ти ще тут? — не відпускаючи руки Злати, він пішов до зали, повівши її за собою.

Артем, Жанна, Леся й Гена сиділи за столом і допивали чай з тортом, хоча решту страв ще ніхто не прибрав.

— Планували скоро йти, але якщо ви до нас все-таки вийшли, то охоче затримаємося. Так, Жанно?

— Так, — усміхнулася руденька дивлячись на подругу. 

Вона одразу помітила, як за цей короткий проміжок часу змінилася Злата. Кохання творить дива… і Жанна була дуже за неї рада. 

Сподівалася, що Артем теж піклуватиметься про неї так само, як Артур дбає про Злату. Він же повіз її в клініку на консультацію і наполягає на тому, щоб вона почала лікуватись. Нічого не пояснював, не обіцяв, але така його ініціативність їй подобалася. Отже вона Артему не байдужа. Питань не задавала, сподівалася, що він колись таки пояснить те, що між ними відбувається.

Артур посунув стілець Златі, коли вона сідала за стіл, і сам сів праворуч від неї, з іншого боку від дівчини була Жанна.

— Злато, ти в цій сукні така гарнюня, як справжнє Сонечко, — сказала Леся. — Тобі дуже пасує.

— Дякую, — сором’язливо відповіла Злата.

— Оця штука — дуже смачна, і оця, — Жанна вказала на салат і рулет, одразу поклавши все Златі на тарілку. Вона знала, що подруга сьогодні майже нічого не їла, відколи Артур повідомив вранці, що готується до зльоту і вимикає телефон. Рейс був непрямий, через Осло, звідки він теж віддзвонився. Злата весь час нервово чекала: доки літак сяде в обід у Борисполі, доки він приїде… Коли приїхав — було вже не до їжі, а вже ж вечір. На палкі зустрічі потрібно багато сил — Жанна це точно знала, тому наповнювала тарілку подруги. — Тобі сподобається, скуштуй.

Ба в той час наповнювала тарілку онука.

— Артуре, дякую за гостинці, що не забуваєш про нас, це дуже приємно, — сказала Гена.

— Як же забудеш про таких дівчаток? — весело відповів він, беручи виделку.

— Ну, так! Цього разу нас, дівчаток, було більше, і середній вік у нас став значно молодший, як температура по лікарні, — Леся засміялася, подруги підтримали її веселощі, а потім вона задала питання, котре вони обговорювали під час його відсутності, — Артур, а що це Артем каже, що ти кудись зібрався знову їхати від нас?

— Зібрався.

— Ну, ти подивися на нього… І куди?

— В Данію.

— Що ж ти такий непосидючий? Ну тільки ж приїхав! 

— Це не зараз. Восени, — говорив він, жуючи. — Там дуже цікавий проект. Ну і нова країна. Данія — це ж вікінги. 

— Далися вони тобі, — бурчала Леся.

— Цікаво. Знаменита датська випічка, Lego, Ессо, русалонька і Гаральд І Синьозуб, — перераховував Артур, усміхаючись.

— Який — зуб? — перепитала Гена.

— Синій. Це король Данії і Норвегії, котрий зараз присутній майже у кожному гаджеті.

— Це як? — здивувалась Жанна.

— Дуже просто, — Артур усміхнувся, поглянувши на неї. Таким щасливим Жанна бачила його вперше… — Він колись об’єднав розрізнені племена вікінгів, змінивши заради цього деякі ідеї християнства, сказавши що Ісус крутіший Тора, що він йому типу накостиляв. Для вікінгів того часу це стало чи не вирішальною позицією опису нової релігії на чолі з новим богом — бойовим Ісусом, що здолав самого Тора. Тому, коли винайшли технологію, котра змогла поєднати між собою різні типи електронних пристроїв — її назвали на честь цього короля. Bluetooth — синій зуб. І сам логотип — це дві руни його імені.

— Прикольно, — Артем відпив чай, — ніколи не думав про те, що значить значок блютузу та чому його так назвали. 

— Ну, це така стара офіційна байка. Я її ще в інституті чув. А Данія дуже цікава країна. До речі, вікінги невдовзі зрозуміли, що їх надурили, і зараз значна частина населення атеїсти або лише формальні віруючі.

— Вже почав вивчати? — посміхнулась ба.

— Так, я ж маю знати, де доведеться жити найближчим часом. А ще в них неймовірна королева! Магрете ІІ — королева, яка курить, димить як паровоз і відвідує спортивні змагання, як активна вболівальниця. До речі, ба, вона старша тебе на три роки.

— Думаєш, мені потрібно почати курити?

— Можеш спробувати, — Артур усміхнувся. — Хоча я говорив про футбол. Ти зі мною не пішла, — він примружив очі, дивлячись на неї.

Коментарі з Facebook