— Не пішла. У мене не той вік.
— Магрете ІІ, ба, старша за тебе.
— Я не королева. Як би я виглядала поруч з тобою на матчі?
— Та нормально б виглядала. Не розумію, чому ти мене соромишся.
— Я тебе?! — здивувалась ба. — Це як би ти почувався поруч з бабусею?
— Е, ні, стривай. Це я тебе запросив, а ти не пішла — розбила мені серце. Я тебе не соромлюся, навпаки, ти в мене ого-го! Всі б мені заздрили.
— Дякую за комплімент, — Лілія усміхнулася. Артур намагався витягти її минулого року на футбол, який вона дуже любила, але піти з ним на стадіон так і не наважилася, посоромившись свого віку. — А про куріння я подумаю.
— Подумай, — Артур закивав, посміхаючись, — Ну, а ще значна частина жителів Данії пересувається на велосипедах. Для мене це просто як бальзам на душу.
— Хрустик, — засміявся Артем.
— Ти не шариш. Для них можливість їхати на роботу велосипедом — це ознака особливого статусу.
— Не вірю. Гониш.
— Не гоню, Олівер каже, що це значить, що твоя освіта дозволяє тобі мати роботу поруч, до якої ти можеш дістатися безпечно і не витрачаючи багато часу на дорогу. А якщо ти на машині — ти невдаха з передмістя, — Артур усміхнувся, — який отруює атмосферу і витрачає час на дорогу, а не на насолоду життям. У них навіть є спеціальне слово для процесу “насолоди життям” — hygge.
— Хто цей Олівер? — запитала Леся.
— Власник фірми, що пропонує мені контракт.
— А трава там легальна? — поцікавився Артем.
— Ще ні. Лише порно, — Артур засміявся у відповідь.
— А це вже цікаво, — брат потер руки. — Мені Данія починає подобатися, розповідай далі.
— Візьми та почитай сам, чи тебе Гугл забанив?
— Не забанив, але ж ти англомовний інтернет читаєш, а я в ньому не дуже вільно себе почуваю.
— Ніколи не пізно вивчити іноземну мову. Тож давай, працюй.
— Я не ти. Мені це не дано, — Артем похитав головою.
Так, Артем не Артур…Вони абсолютно різні. Ба любила своїх онуків, хоча ніколи не приховувала, що Артур — її улюбленець. І зараз, слухаючи його розповіді про країну, в яку він планує поїхати, просто сиділа й милувалася ним. Перед поїздкою в Голландію він так само багато розповідав цікавого про її історію і життя в ній. Повертаючись кожного разу з відрядження, в нього знаходилася ціла купа цікавих розповідей. Заходив він, щоправда, дуже рідко, але кожен його візит ставав святом для неї і її подруг.
Зараз за столом були присутні одразу двоє її онуків, кожен не сам, з дівчиною. Дівчина… Ба поглянула на Злату, котра сиділа біля Артура, слухала його розповіді, усміхалася і нічого не говорила. Злата була спокійна і розслаблена, вона насолоджувалася його присутністю і, не відводячи закоханого погляду, також милувалась ним.
За весь час проживання дівчини в квартирі не могла сказати про неї нічого поганого. Злата дуже скромна і працьовита, а ще занадто боїться завдати комусь клопоту своєю присутністю. Навіть нікому не сказала про те, що гулі на руках завдають їй болю. І терплячи його, допомагала на кухні і з прибиранням, доки Леся не підгледіла, як вона плаче. Відтоді не дозволяли їй нічого робити, хоча Злата поривалася, бажаючи бути корисною.
Злата Лілії подобалася.
— Ну, ти мандрівник ще той. Тобі оце аби десь повіятися в незнані краї. А як же Злата? Їй що, сидіти знову самій і тебе чекати? — поцікавилася невдовзі Гена, голос її прозвучав схвильовано.
— Ні. Цього разу Злата поїде зі мною, — Артур обернувся до дівчини і пригорнув до себе, голова Злати лягла йому на плече, а його рука лишилася на її талії.
— Їй пришлють окремий виклик? — поцікавилася ба.
— В цьому немає потреби. Ми поїдемо як подружжя. Після останньої операції розпишемося, переоформимо документи, я владнаю питання на роботі, а в листопаді поїдемо.
— Нічого собі… — Артем присвиснув.
Настала тиша. Всі знали про його намір одружитися, але ніхто не думав, що аж так скоро, через якихось три місяці, він, виявляється, вже планував їхати з країни в статусі одруженого чоловіка.
— І днюху не відгуляєш? — уточнив брат.
— Ну чому ж, днюху якраз і відгуляю, а потім, числа десятого, полетимо.
— А лікування? — відійшовши від здивування, запитала ба.
— Яків Павлович обіцяв дізнатися через знайомих, в якій клініці Копенгагена Златі буде краще закінчити решту процедур, — згадувати ім’я Бориса Брана Артур не хотів, хоча для себе відзначив, що свою роботу той зробив ДУЖЕ добре. Ще виднілися тоненькі шви позаду і на самому вусі, за півтора тижні вони не встигли повністю загоїтися, але вухо виглядало майже як рідне.
— Круто… — видихнув брат. — Ти вже все собі спланував, а якщо щось піде не так?
— Якщо виникнуть проблеми — буду їх вирішувати по мірі виникнення, — Артур поглянув на брата спідлоба. — Не каркай.
— А ви просто розпишетеся чи будете святкувати? — поцікавилася Гена.
— Ну, ми зі Златою говорили про це, але ще не маємо остаточного рішення. Маємо час подумати, — сказав Артур, поглянувши на неї, Злата усміхнулась у відповідь.
— Велике весілля не робіть. Послухайте бувалих, — засміялася Гена, — зіграйте його в маленькому затишному ресторані з найближчими людьми і гостей оберіть на свій розсуд, а не як ото там по різним дурним приписам годиться.
— Так, і потрібен фотограф з нормальними руками. У наш час це була ду-у-уже велика рідкість, — похитала головою Леся. — Зараз легше, але все одно не рукожопа пошукайте.
— І якщо не матимете змоги повернутися ввечері додому, то шукайте готель з НОРМАЛЬНИМ ліжком — моя вам порада, — закивала головою Гена, — бо як згадаю свою першу шлюбну ніч… — вона засміялась. — Ми спали, врешті, на підлозі. Воно рипіло пружинами на півміста. І дуже добре, що то була не перша наша спільна ніч, ой, як згадаю!
Леся і Гена почали згадувати різні пікантні історії зі свого життя, від яких Злата почала червоніти і підтискати губи. Вона навіть почала заламувати пальці від хвилювання. Артур посунувся ближче, накрив її руки своєю долонею, поцілував скроню Злати, бачачи її приголомшений погляд від таких відвертих розповідей.
— Це їхнього осуду ти боялася? — Прошепотів він їй на вухо, і Злата розгублено усміхнулася йому у відповідь. — Ти просто ще не звикла, що секс — це природно… Не потрібно соромитися.
Лілія спостерігала за ними. Вона не чула, що саме Артур говорив дівчині, але виглядало все так, ніби він її в чомусь переконує, бо Злата кивнула головою, погоджуючись, і онук, пригорнувши її до себе, знову поцілував дівчину у скроню.