Почуття меншовартості вже шепотіло на вухо, що вона не варта мати такі прикраси. Злата ковтнула клубок, що підступив до горла. Потрібно було щось сказати, але від хвилювання говорити не могла, всередині все заніміло.
— Тобі подобається?
Вона кивнула, на очі накотилися сльози. Артур взяв в руку ланцюжок і одягнув їй на шию, потім, повернувши застібку назад, поправив підвіску, котра на фоні жовто-лимонної сукні засяяла в рази яскравіше.
— Дякую… — видавила з себе Злата, витираючи сльози, він обійняв і пригорнув до себе.
— Носи з радістю, Сонечку, — Артур поцілував їй маківку. Він знав, що цей подарунок буде для неї несподіванкою, що вона розплачеться, але не міг відмовити собі в задоволенні зробити їй приємність.
Злата обійняла його за талію, і вони простояли так трохи часу, доки погляд Артура не натрапив на чашки з чаєм, що приготувала Злата. Чай.
— Думаєш, чай вже достатньо охолов? — запитав він в дівчини.
— Що? — вона підняла на нього заплакані червоні очі.
— Чай вже достатньо охолов мабуть, — він усміхнувся, взяв на стільниці паперовий рушник і обережно витер їй обличчя від сліз. — Не треба плакати, Сонечку. Все ж добре.
— Так, — Злата кивнула, — просто це так неочікувано… Вони такі гарні… Дякую.
— Будь ласка.
Вони випили чаю з різними смаколиками, котрі спакувала ба, говорили про їжу, про чай. Про те, що спочатку виробництво чаю полягало в збиранні та сушінні чайного листа, потім люди помітили, що чайне листя при зів’яненні окислюється. Ферментація дозволила листю набути нового, більш багатого і насиченого смаку, і таким чином було знайдено рецепт виробництва чорного чаю. Коли і як це сталось є багато різних історій, але головним Артур вважав результат отримання нового виду чаю.
Злата слухала Артура і дивувалася, скільки всього цікавого він знає, на що Артур відповідав, що просто любить читати, а під час перельотів — купа вільного часу. Вона періодично торкалася шиї, відчуття присутності прикраси було незвичним.
Артур прибрав зі столу чашки і, одразу ж помивши їх, поставив на сушку.
— Знаєш, мені так дивно було знаходитись тут без тебе. Якби не необхідність напувати орхідею, я б сюди і не приїжджала… — промовила Злата, стоячи біла вікна і розглядаючи його біля мийки.
— Як вона себе почуває? — запитав він, витираючи руки.
— Дуже добре. Дала ще один квітконос, — Злата усміхнулась.
— Чудово. Якщо хочеш, завтра купимо їй компанію, — він обійняв її, глянувши на вихід з кухні. За ним — коридор, в якому двері спальні. Там орхідея, там ліжко: велике і зручне, і йому дуже хотілося потрапити за ті двері якнайшвидше. Вона помітила цей його погляд, думав він точно не про квітку, за яку говорив, навряд чи рослина була здатна викликати в нього прискорене серцебиття і зміну дихання.
— Поглянеш?.. — Злата відчувала, як по ній теж починало розливатися тепло, а низ живота починав пульсувати.
— Неодмінно, — він повернув свій погляд до неї і її губ, але не поцілував, а підхопив на руки.
— Артуре, — від несподіванки вона вхопилася за його шию.
— Я хочу розглянути всі квіти. Почну, все ж таки, з тебе, — він посміхнувся і поніс Злату до спальні.