Потім я дізнався, що Кароліні просто підшукали іншого партнера, нашого колишнього суперника, Влада. Його партнерка через стан здоров’я не могла більше танцювати, і тренер підшукував йому партнерку: звернувся до матері Кароліни та отримав згоду. Платоспроможний партнер був цікавішим, тому її батьки вирішили знайти мені інші заняття, котрі б принесли дохід і їм і, нібито, мені.
Перші ж змагання з Владом Кароліна завалила… Мене ця поразка потішила. Кароліна танцювала не настільки добре, як вважали її матір і вона сама. Її потрібно було постійно вести і скеровувати, особливо, коли вона нервувала, а Влад звик, що партнерка самостійна… Другі змагання теж закінчилися провалом. На треті вона вирішила поїхати зі мною — я довго опирався, але потім поїхав. Вона приїжджала до мами додому і слізно просила поїхати з нею. Я погодився, сказавши, що це — востаннє, бо вже закінчував школу і мав подумати про подальше навчання. Кароліна була згодна на все. Ми поїхали — і виграли. Вона почала просити виступати з нею й надалі, я не хотів, а вона не приймала відмову, взяла з мене обіцянку, що я подумаю. Між тим її батько відправляв нас надалі на різні “завдання”, і на одному з них він кинув нас на озброєних вогнепальною зброєю людей, а в нас були лише битки, кийки і ножі…
— Для чого він це зробив? — Злата прикрила рота рукою.
— Я припускаю, що він і сам не знав, що так буде. Можливо підставляли його, а ми просто були розмінною монетою? Я не знаю. Двох наших хлопців тоді застрелили, ще шістьох тяжко поранили, багатьох — легко… Мені пощастило, що мене не зачепило. Я зміг втекти, приїхав до бабусі, розказав їй що трапилось, вона прикрила мене в цій справі. Коли міліція приїхала до мами додому — вона нічого не могла сказати, бо не знала про мої справи. На нервах подзвонила своїй мамі, і ба сказала, що я в неї. Бабуся збрехала, що я весь час був у неї, а її подруги підтвердили цю легенду. Від мене відчепилися, тренера посадили, пацани майже всі відбулись умовними термінами… Я після цього про тхеквондо нічого не хочу чути.
— А танці?
— Кароліна з мамою кудись поїхали. Не знаю куди, не цікавився. В інституті танцював, було діло, але то були просто виступи… Кілька разів збирався викинути всі ці кубки, але в останній момент, чомусь, ставало шкода… Кожен з них — окреме переживання.
Артур замовк. Злата не очікувала почути таку історію, вона була приголомшена. Але і що сказати не знала, тому підсунулася до Артура і пригорнулася до його грудей. Він одразу ж її обійняв.
— Дякую, що розповів.
— Це був один з моїх шансів розчарувати тебе, — Артур погладив її спину.
Дівчина підняла голову й поглянула йому в очі.
— І багато в тебе таких шансів? — запитала вона, мружачись.
— Ще трохи є, — він усміхнувся не дуже веселою усмішкою.
— На сьогодні, думаю, достатньо, — Злата всміхнулась і, наблизившись, поцілувала Артура в губи, — попереду ж ще багато часу, правда?
— Так… — відповів Артур, намагаючись придушити ожилий страх про результати біопсії.