Людмила чекала в холі і, побачивши їх, піднялась назустріч.
— Що сказали? — поцікавилась вона.
— Пішли радитися, — відповіла Ліза. — Пропоную випити кави.
Від кави і чаю Злата знову відмовилася. Очікування вердикту лякало її не менше, ніж сам огляд. Вона ходила по холу туди і назад, заламуючи пальці. Артур і Ліза пішли таки по каву.
— Я бачу в Злати на пальці гарна така гайка з’явилась.
— Вона прийняла мою пропозицію, — Артур натиснув на кнопку автомата.
— Коли весілля?
— Не знаю. Дай закінчити справи в цій клініці.
— Гроші є? Після гайки щось лишилося? — Ліза посміхнулась.
— Не хвилюйся, я пропетляю.
— Та я не хвилююсь. Знайшов, з ким її лишити?
— Так.
— З ким?
— Лізо, що за допит? Ти шпигуєш для Олексія Петровича?
— Мариш? Мені просто цікаво. Вдома такий розбір польотів був, що шибки тріщали. Коли батько розповів мамі, що намагався на тебе вплинути відмовою прийняти Злату, то вона його мало не прибила.
— Мені це нецікаво, — Артур забрав свою каву і відпив.
— Взагалі? — Ліза натиснула на кнопку і собі.
— Взагалі.
— Я тобі не вірю.
— Як хочеш.
— Я розумію, що ти злишся на батька, але ж з його точки зору…
— Лізо, я на нього не злюсь. Це занадто сильна емоція. Мені просто стало все одно. Я не хочу ні чути про нього, ні знати його думку про що б там не було.
— Але ж він все одно твій батько, — Ліза усміхнулась.
— Так, він має певну причетність до моєї появи на світ, але це не робить його моїм батьком у повній мірі, — Артур кинув і пішов до Злати.
— В сенсі?… — здивовано озирнулась Ліза на брата, але той вже пішов.
Він зробив вигляд, що не почув її останнє питання, а насправді — не хотів засмучувати сестру своїм рішенням викреслити батька зі свого життя. Одного ножа в спину Артуру цілком достатньо.