— Гарна обгортка, не більше, — Артур скривився. — Якби знав, що вона в місті, то не поїхав би сюди. Тут неподалік зараз живе її мати, намагається підчепити собі якогось “багатого Буратіно”, тусується в місцевих закладах і пускає бісики поважним дядькам, коли місцевий офісний планктон виходить на ланч.
— Мати?.. — Злата здивувалась.
— Так, тітка Ніна, подруга моєї матері. Просить називати її Нінель, типу так звучить більш “буржуазно”, — він похитав головою (Артур знав, що ім’я Нінель – це Ленін навпаки, саме так воно виникло. “Ленін і буржуазія”, бляха… Цензурних слів у Артура не було, тому він утримався від коментарів), поліз у бардачок і дістав Златі пігулки, — ось, знеболювальне, випий.
Він подав їй пляшку з водою і простежив, щоб вона випила ліки.
— А скільки років матері? — запитала вона.
— Сорок сім, але виглядає на тридцять п’ять від сили. Там такий тюнинг, що не горюй, — він гмикнув. — Вони з моєю мамою — ровесниці, однокласниці і одногрупниці, весь час разом. Дивно, що заміж окремо одна від одної повиходили. Неприємна особа.
Злата знітилась. Вона ніколи не думала про те, якою була його колишня дівчина. Але побачити ТАКУ красуню вона була не готова…
Якби не декілька образливих слів з вуст Іннеси, сказаних під час сварки на адресу Лізи — Артур би був вже два роки одружений з тією красунею. І місце в його спальні належало б зараз Іннесі, а не Златі…
Іннеса — донька найближчої подруги його мами і, безперечно, найбажаніша для неї невістка. А Артур обрав після красуні — чудовисько… Злата вже уявила, яку відразу викличе вона в матері Артура своїм зовнішнім виглядом. Мама Артура не прийме її. Він це знає, тому не лишає Злату в своїй квартирі, а ховає її до бабусі, нібито для догляду… Він знає свою матір. Але ж Злата сама вважає, що не варта його… Чому ж інші повинні думати інакше?
Златі стало не по собі. Вона нервово почала переминати поділ сукні.
— Сонечку… — Артур покликав її, але вона не відреагувала.
По розгубленому виразу обличчя дівчини він здогадувався, які думки заполонили її мозок.
— Злато, — сказав він голосніше, вона закліпала частіше: почула. Ну от піднесло ж Іннесу, коли вони виходили…
— Що? — тихо запитала вона.
— Вона не варта того, щоб ти думала про неї, а тим більше — засмучувалась. Її зовнішність абсолютно не відповідає її вмісту.
— А моя? — гірко запитала Злата.
— Ти навіть не уявляєш, наскільки ти неймовірна і унікальна, Сонечку… А шрами — ти чула, що лікарі дають дуже хороший прогноз. У нас все вийде, от побачиш! — він усміхнувся і повернувся до неї.
Дівчина плакала. Її потрібно було обійняти і заспокоїти, але в даний момент не міг зупинити авто.
Він подав їй серветки і вирішив поки що помовчати. До того ж, вони вже майже приїхали додому.
Мовчки піднялись на п’ятий поверх і зайшли до квартири. Злата важко присіла на чорну банкетку у прихожій, Артур присів навпроти неї. Вони дивились одне одному в очі, нічого не кажучи. Просто дивились. Потім притулилися одне до одного лобами.
— Ти найкраще, що трапилось зі мною в цьому житті. Пам’ятаєш? — сказав Артур.
— Так…
— Я можу сказати тобі ті самі слова. Я щасливий від того, що ти зі мною, — Артур обійняв її. — Своєю появою ти повернула мені бажання жити. Пам’ятай про це.
Вони обіймались у прихожій, не кажучи ні слова. Досить довго, поки у Артура не задзвонив телефон. Дзвонила бабуся.
— Привіт, ба.
— Привіт, Артуре! Ну? Як ви там? Їздили? Що сказали?
— Прогнози дуже хороші. Завтра почнемо здавати аналізи.
— А операція на коли?
— Ще точно не знаємо, наступного тижня, швидше за все.
— Там точно все добре? Бо щось у тебе такий голос…
— Все добре, ба, просто трохи втомилися, — він усміхнувся. Сказати бабусі про біопсію в присутності Злати він не міг, хоча бабуся таки щось запідозрила.
— Ну, відпочивайте. І дивися, щоб Злата гарно їла, набиралася сил.
— Обіцяю.
— Піду скажу дівчатам, бувай.
— Бувай, — Артур сховав телефон і поглянув на Злату. — Лілія Семенівна сказала, що тобі потрібно гарно їсти.
— Я чула, — Злата всміхнулась.
— І що ти будеш їсти?
— Так ми ж їли щойно, я ще не зголодніла.
— А морозиво? — він примружився.
— А яке?
— Ванільне і … здається, тірамісу, але це неточно. Треба подивитися, — він підвівся, Злата теж підвелась. Вони пішли на кухню і Артур дістав з морозилки коробки з морозивом.