Жінки замовкли, коли Злата і Жанна пішли нагору переодягатися, а в дверях їдальні з’явився Артур. Він поглянув на жінок, оцінюючи ситуацію, посміхнувся своєю “чарівною небезпечною” посмішкою.
— Я так розумію, що артрит нам не світить.
— Що? — перепитала здивовано Стелла.
— Ви так ретельно миєте наші кісточки, що артрит не причепиться, — він засміявся і, підійшовши до шафи, дістав гейзерну кавоварку. Почав насипати каву і доливати воду все так же з посмішкою на вустах.
— Привіт, — із кухні визирнула Зіна.
— Привіт, Зіно, — він їй кивнув і пішов до плити, ставлячи кавоварку на газ. — Як ти тут? Експериментувала ще з чимось, крім риби?
— Ні. Я вирішила, що це все — від лукавого. Не буду.
— Діло твоє.
— Як ви з’їздили? Все добре?
— Ще невідомо. Сестру Злати прооперували. Тепер — лише чекати.
— А що саме там трапилося? — запитала Стелла, зайшовши до них на кухню.
— А ваші надійні джерела ще вам не доповіли? — він іронічно усміхнувся.
— Сказали, що вона без шолому була і розбилася на мотоциклі. А її дружки прийшли до них додому вимагати гроші на ремонт. А потім приїхав якийсь мажор і заплатив шалені гроші за операцію й за ремонт, — видала Зіна.
Артур кивнув.
— Як швидко поширюються новини в сучасному світі, — сказав він, — то що ти хочеш почути від мене, Зіно, якщо ти вже все знаєш?
— Я… — Зіна почала говорити, а потім зрозуміла, що щойно сказала. — Цей мажор — ти?..
— Уявляєш? Мажором, правда, ніколи не був, але мені приємно, — він вимкнув кавоварку і перелив її вміст у чашку. Поставив гейзерку в мийку і, сказавши:” Хай охолоне”, пішов на вулицю курити, усміхаючись здивованим виразам їхніх облич.
Вже на виході почув приглушений шепіт Зіни.
— Там одна операція більше двох тисяч доларів…
Так. Спокій Злати коштує дорого, але він того вартий.