Злата не приходила. Не дочекавшись її, Артур пішов у малу кімнату. Вона саме застібала джинси і підскочила, не очікуючи, що хтось зайде без стуку. Побачивши Артура, завмерла.
— Сонечку, ти ще довго? Все готове.
— Я вже йду… — вона застебнула джинси і поправила реглан, намагаючись не дивитись на нього. Від Артура це не приховалось, але він вирішив поки що не розпитувати. Спочатку — її треба нагодувати, бо такими темпами скоро буде хитатися від вітру.
На кріслі він помітив відкриту пачку прокладок. Можливо, причина зміни настрою в цьому…
— Я чекаю, — він вийшов.
Коли вона прийшла, Артур пропустив її на диван. Злата охоче почала їсти, потроху жвавішала. Жанна радила їй блакитний сир, Злата обережно куштувала, дивувалася смаку, усміхалася, і все було добре…
— Слухай, ти ж у понеділок вранці летиш до своїх буржуїв, можна буде взяти твою тачку? — весело запитав Артем. — У нас тут тусня на вечір за містом.
З рук Злати випала виделка, дзенькнувши об тарілку, відлетіла і впала на підлогу. Вона знала, що він має їхати… але не думала, що вже так скоро. А запитати ніяк не наважувалась… Жанна завмерла, поглянувши на зблідлу подругу.
Артур стиснув губи так, що вони аж побіліли, глянув на брата спідлоба. Нічого не кажучи, опустив руку, підняв виделку. Підвівся, поклав дівчині чисту, цю закинувши у мийку, повернувся на місце. Артем весь цей час жував, навіть не помічаючи, як різко змінилась атмосфера в кімнаті після його питання.
— То можна чи ні? — він нарешті поглянув на Артура.
— Я подумаю, — сказав брюнет, повернувшись до свого сніданку.
Злата більше не їла. Вона, підперши голову лівою рукою, бездумно колупала виделкою вміст своєї тарілки, де ще лишалась більша половина всього, намагаючись втримати сльози, які прагнули знайти вихід назовні. Сама дивувалась своїй емоційності. Можливо, це тому, що останні дні занадто важкі. Горло ніби хтось перетис…
Артур їде вже цього понеділка. Сьогодні вже середа… На два місяці.
— Злато, тобі не сподобалося, як Артур готує? — намагався пожартувати Артем.
Дівчина мовчала, не піднімаючи голови, і кусала губи.
— Слухай, краще помовч, — сказала йому Жанна.
— Чому? — здивувався той. Він і справді не розумів.
— Бо коли ти відкриваєш свого рота — морозити всяку хрінь у тебе виходить краще, ніж щось нормальне. От правда, краще мовчи, — руденька похитала головою.
— Не зрозумів, а що я такого сказав? — Артем спробував знайти підтримку у брата.
— Ти вже сказав більше ніж досить. Погоджуюсь з Жанною — краще помовч.
Артем оглянув всіх присутніх. І вирішив таки мовчати.
Злата відмовилася від кави і від чаю, не схотіла ні шоколаду, ні горіхів, ні печива, ні морозива. Єдиним її бажанням було десь заховатись і виплакатися, але де?.. Вона сиділа за столом, як тінь.
Почулась мелодія Імперського маршу (Зоряні війни). Артем потягнувся в кишеню джинсів по телефон, паралельно додавши.
— Мамáн дзвоня́ть. Щось пізно. — прийняв виклик. — АЛЛО! Добрий ранок. Снідаємо. З Артуром. У нього. Поруч. Дати апарат? Мамо, давай ти йому все сама зараз скажеш, я вам не поштовий голуб, — з цими словами він простягнув братові телефон.
— Привіт, — Артур сухо привітався. Він стояв, спершись на стільницю, і пив каву. — І?.. Мамо, це єдине що тебе хвилює?.. Ну… Я вислухав твою думку. Так, уважно, навіть не перебивав, якщо ти помітила. Це моє життя, мамо, в ньому в тебе вже давно немає права вето. Припини кричати, бо я вимкну телефон… Ти мене чуєш? — він вимкнув телефон і віддав його брату.
Злата не чула розмови, але була впевнена, що мова йшла про неї. Матір проти того, щоб син мав справу з ТАКОЮ, як Злата. Серце занило.