Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 6

Лора відчула всередині себе якусь порожнечу від згадки Фурії. Вона існує, він з нею спілкується і буде запитувати про плани на липень… Лоро, а яке тобі діло до того, з ким Степан спілкується? Апетит і так був не дуже, а тепер і зовсім пропав. Ще трохи побути тут, потім перев’язати Степану руку і можна йти додому. Він же просив лише про одну перев’язку, від наступної можна відмовитись під якимось приводом, а в суботу у неї зустріч з Русланом… Руслан. Після того, що вона відчувала в альтанці, коли Степан її просто обіймав, всі відносини з Русланом видавались їй якоюсь примітивною імітацією стосунків і продовжувати їх не було ні бажання, ні сенсу… Руслан просив спробувати — спробували. Їй не подобається те, що вийшло. Якось потрібно буде повідомити йому про це своє рішення… Як? Поїхати завтра і повідомити, що між ними все скінчено? Самій їхати не можна, а якщо вона поїде з Тонею, він вирішить, що подруга її підбила. Що ж робити?

— Ларисо! — Тоня накрила її руку своєю. — Ти тут?

— Я? — вона поморщилась, повертаючись до реальності.

— Ти, — подруга усміхалась і цокнулась своїм келихом з її. — Будьмо!

— Так, будьмо, — Лора відпила і поставила келих.

— Лоро, а ти підеш на концерт? — запитала її Хризонівна.

— На концерт?.. — Лариса насупилася, намагаючись згадати про що мова, бо у своїх думках вже відійшла дуже далеко від теми, котра обговорювалась за столом без її участі. — Ні… Я не знаю їхніх пісень і там буде дуже людно, мабуть… 

— Та ну! Я вже все придумала, якщо Степан привезе нам 4 квитки, то якраз всі і підемо: ти, я, Іра і Юля!

— Юля? Тим більше я не піду, — Лора покрутила головою.

Степан, примружившись, спостерігав за нею. Тоня легко все забула і поновила стосунки з Юлією. Для Лариси ця дівчина мало не стала причиною смерті. Вона не могла забути… Він би теж не пішов з такою людиною.

— А якщо без неї? — уточнила Тоня.

— Тоню, я не знаю що буду робити завтра, а ти запитуєш мене, де я буду через місяць. Я не можу нічого планувати, ти ж знаєш… — Лора спохмурніла. Причиною зміни планів часто ставала мама. Останнім часом вона не п’є, але може зірватись у будь-який момент. Таке вже траплялось. Планувати похід на концерт — невиправданий оптимізм в її ситуації.

— Я зрозуміла, тоді три квитки. Мінус Лора, — Тоня кивнула. — Може поставити чайник? Щось вже ніхто нічого не їсть. Тортик?

— Можна, — погодилась Віра Хризонівна і підвелась з-за столу. Тоня пішла за нею.

Лариса сиділа, не наважуючись поглянути на Степана, а він не відводив від неї очей. Йому згадалось, як він пірнав за малою Лорою, тоді, на водосховищі, як намагався повернути її до життя, як радів її першому подиху і переживав, чи не загинув її мозок без кисню, коли вона безпомічно закидала голову, не маючи сили її втримати… Її довгий вдячний погляд, її “візит ввічливості” і як він вигнав її та пішов розвіятись, а повернувшись додому побачив у своїй кімнаті коробку з горіховим печивом. Дуже смачним. Стало незручно за свою поведінку перед малою… Але…

Після бійки з Андрієм Горбачем, сином місцевого авторитета, під час якої Степан зламав тому носа, в селище приїхала Кіра Дмитрівна — невисока худенька жіночка з неймовірно проникливим і холодним поглядом сіро-блакитних крижаних очей. Жінка розмовляла зі старшим Горбачем рівно 5 хвилин і питання з Андрієм вирішилось миттєво та назавжди. Жодних питань і претензій у них до Степана не було. Кіра Дмитрівна представилась куратором його батька. Куратором з КДБ. Вони мали тривалу розмову, після якої він дізнався багато чого про свого батька: ким він був насправді, чим займався і всі обставини його смерті. Дізнався, що його теж “ведуть” і вже давно проглядають результати його тестів з військкомату, а тому надалі він має виконувати інструкції. 

Він дуже хотів вибачитись перед Лорою, але мав “після себе залишити спалені мости”. Дружні стосунки з ним ускладнять дівчині в майбутньому життя. Одна баба Корнієнчиха чого варта!.. Тому тримав дистанцію. Було неприємно бачити, як вона винувато опускала очі, при кожній зустрічі з ним, але так було потрібно. Це було на краще. Також він знав, що, отримавши атестат, поїде звідси і забуде про всіх. Тоді думалось, що поїде назавжди і ніколи не повернеться. Він мав ніколи не повернутись сюди, але Союз розпався… Він повернувся в Україну чотири роки тому.

І зараз Лора, з котрою він намагався тримати дистанцію, сидить навпроти: доросла, неймовірно гарна і спокуслива. Мовчить і боїться зустрітись з ним поглядом… 

— Чому ти не можеш нічого планувати? — запитав Степан, вирішивши порушити тривалу мовчанку.

— Після того, як батько поїхав на заробітки і зустрів там іншу жінку, мама почала пити, — тихо сказала вона, так само не підводячи очей. — Зараз все добре, але вона може зірватись у будь який момент.

— Кодувати не пробували?

Лариса лише похитала головою. Про такий метод лікування чула, але “за так” ніхто цього не зробить, а пояснювати Степану свій складний фінансовий стан не хотіла. 

— Тому ти поспішаєш додому?

— Так, — вона кивнула. Це не було справжньою причиною. Причиною був ВІН. Його присутність хвилювала її. Мама сьогодні була на денній зміні, і якщо і захоче випити, то лише ввечері. На роботі вона собі такого ще не дозволяла.

— Тоді пішли, допоможеш мені з перев’язкою і я тебе відвезу.

— Ні, я дійду сама. Тільки дай мені…

— Пішли, — він підвівся. Лора слухняно пішла за ним. Зайшли до ванної, де вона помила руки і далі він пішов вперед, відчиняючи їй двері, щоб вона нічого не торкалась.

— А ви куди? — зацікавлено поглянула на них Тоня, коли вони пройшли повз двері кухні до спалень.

— У нас є справа, — усміхнувся Степан, відчиняючи двері і пропускаючи Лору вперед.

— Справа? Цікаво…

Коментарі з Facebook