Наступною була зустріч з Фурією в “Метелиці”. Жінка нервувала і одразу ж поцікавилась що він робив у Каневі?
— Бухав. Не можна?
— З ким?
— Не з вами, — Степан розкрив меню, — а ви чим тут займалися без мене? Складали план помсти?
— Ти повернувся якийсь заведений. Скажеш причину чи мені з’ясувати це по своїх каналах?
— Ви знаєте причину: я хочу ясності у цій справі. Хочу знати яким є ваш обіцяний план помсти, а натомість я придумую різні схеми, як доправити кокаїн до Москви і збагатити тих, з ким ви хотіли не так давно поквитатися.
— Ти поспішаєш.
— Та невже? І скільки по вашому це все ще має тривати?
— Стефане… Ти занадто збуджений. Що трапилось у Києві?
— Трапилось те, що я хочу жити там, а не тут. Я хочу повернутися до України і щоб ніхто мені не вказував, що я маю робити.
— Дивне бажання для військового…
— Так, я військовий, — нахилившись до неї, прошипів Степан, — і я б дуже хотів повернутись до СВОЄЇ роботи, а не стирчати тут, очікуючи коли ви, нарешті, придумаєте свій план помсти і возити для вас кокс тоннами. Давайте я просто піду, перестріляю кого потрібно і поїду додому. Як вам така імпровізація? Швидко і надійно.
— Ти мені не подобаєшся таким, — Кіра Дмитрівна насупилася.
— Я не маю вам подобатись. Як і ви мені.
— Гм… давай до справ. Ти хотів літаки на Аргентину і Бразилію. Все домовлено. На коли плануєш Перу?
— Після дня народження моєї бабусі.
— А може ДО?
— Може, я подумаю.
Повернувшись на службову квартиру, приєднав камеру до ноута. Лиш хотів переглянути, як у двері подзвонили. Відчинив і насупився — прийшла Марго. Що йому з нею робити? Розрив з нею насторожить Фурію і вона почне копати, що трапилось під час цього його візиту до України.
— Котику, ти не радий мене бачити? — вона пригорнулася до нього і усміхнулася, зазираючи йому в очі.
— Я просив тебе не називати мене так.
— Добре… ти пустиш мене чи ми так і будемо стояти у дверях?
— Заходь, — Степан відійшов вбік, пускаючи її. Марго поклала пальто на спинку дивана вітальні і пішла на кухню, до чайника. Він пішов слідом за нею. Марго набрала води і увімкнула чайник, — знаєш, я оце на роботі проглянула графік, можу поїхати з тобою в кінці березня на день народження до твоєї бабусі.
— Хіба тебе запрошено? — Степан сів за кухонний стіл, на якому стояв його ноут.
— Ти не хочеш мене їй показати?
— Тебе? А я маю тебе їй показувати?
— Ну… Ми вже так довго разом…
— Марго, ти нічого не переплутала? Ми з тобою разом лише спимо — все. Ми — НЕ ПАРА.