На початку грудня 1998 року Степан, користуючись дипімунітетом, прилетів до Москви з Колумбії, і привіз на борту літака три палети кокаїну, загальною вагою майже тонну. Кіра Дмитрівна була вражена. Згодом, при зустрічі, передала похвалу від Ворона і вже потирала руки, підраховуючи майбутні прибутки, як Степан сказав, що при здійсненні плану були певні проблеми і повторити це “на біс”, у такому варіанті як є, він не наважиться… До того ж, Сунь-дзи у своєму трактаті “Мистецтво війни” радив “ніколи не повторювати виграшних стратегій”, а “”пристосовувати їх відповідно до нескінченно змінних ситуацій”.
— Хочеш сказати, що тобі просто пощастило цього разу? — запитала Фурія примруживши око.
— Не зовсім. Одного везіння було б не досить. Довелось імпровізувати. Як бачите — все вдалося. Справа зроблена… і ніхто з вас точно не знає як саме, — Степан відкинувся на спинку крісла і усміхнувся, — просто взяти і везти кокаїн — не варіант. Одного дипімунітету буде не досить. Потрібно доопрацювати цей спосіб. Він дієвий. Швидкий і відносно надійний, але є певні перешкоди на шляху його частого використання.
Він не розповів кураторці, що загорнуті у поліетилен палети він видав за секретний архів, який перевозив з посольства. Було не складно, але якщо возити архіви щомісяця, то питання виникнуть.
— То ж це ще не остаточна схема?
— Я не думаю, що остаточна схема взагалі можлива враховуючи специфіку вантажу, але це той напрямок, у якому варто рухатися.
— Гм… І ти вже знаєш, що слід змінити, — констатувала Кіра Дмитрівна не відводячи від нього очей.
— Можливо.
— Що тобі для цього потрібно?
— Спочатку я хочу тиждень відпустки.
— Поїдеш до своєї малої?
— Я маю звітувати вам про те, що планую робити?
— Степане, Лора, окрім того, що гарна, абсолютно нічим не цінна… Вона не дурна, але її розумові якості свого часу не були розвинені, а тепер вже занадто пізно… та і не варто. Тобі потрібно звернути увагу на Алісу, вона досить цікавий варіант для тебе.
— Можете не розпинатися, ми з Лорою вже не разом.
— Справді?
— Так. Під час мого останнього візиту до Києва у нас була розмова і я сказав, що відпускаю її.
— У машині біля Маямі? — посміхнулась Фурія.
— Так, — Степан усміхнувся, хоча в душі було зовсім не смішно. Кіра Дмитрівна знає про розмову в машині… чи знає про те, що було потім?
— І ти певен, що вона зрозуміла це як ваш розрив?
— Я не бачив її після того і не можу знати думку Лори з цього приводу. Та і чи важлива її думка з огляду на те, що наступна наша зустріч відбудеться невідомо коли?
— Гм… Ну, на квартиру до тебе вона не приходить. Це точно. Жучки ти зняв… але ж детектори руху лишились, — усміхнулась Фурія.
— Знаю, — Степан насупився. Купа думок одночасно замиготіли в його голові: чи порівнювала Фурія час активації детектора руху у залі в той день? Чи заходила Лора у залу, коли чекала його і чи не буде розбіжності у часі з його виходу з ресторану? Чи знає кураторка, що вони були разом тієї ночі? ЧОМУ Лора більше не приходить на квартиру?..
— Якщо ти порвав з цією малою, тоді чому ігноруєш Алісу?
— Вона мені не цікава.
— А Маргарита цікава?
— Цікава.
— І чим?
— Багато чим. Вона серйозна самодостатня жінка.
— Вона ж медик. А ти їх не любиш… чи після Лори у тебе змінилися смаки?
— Можливо. До того ж Марго вигадлива у ліжку.
— Чоловіки… — Фурія похитала головою, — проте Аліса — дуже гарна партія. Вигідна. ЇЇ сім’я радо прийме тебе, особливо після Африки… І Громови з задоволенням відкриють перед тобою неймовірні можливості у майбутньому. Ти зможеш стати ким захочеш. Бізнес, політика чи просто марне витрачання часу і грошей на дозвілля — це все буде тобі доступним… Вірності Алісі від тебе ніхто не вимагатиме. Просто увійди в їхню сім’ю.
— Це ви мене зараз вмовляєте на шлюб з Алісою?
— Я проговорюю тобі те, чого ти вперто не хочеш помічати.
— Мені це не цікаво. Ні бізнес, ні політика, ні веселе та насичене дозвілля. Шлюб мене також не цікавить, навіть такий вигідний. І дивно чути від вас про неосяжні перспективи мого родичання з родиною Громових, адже ще навесні ви вмовляли мене на їхнє знищення…