Зі слів Фурії, Ворона дуже цікавило налагодження трафіку кокаїну до Москви. Нехай “невеликими” партіями, по кілька сот кілограмів, але РЕГУЛЯРНО. Такі бажання держслужбовця могли б здатись Степану дивними, але знаючи, як отримуючи владу, вчорашні КДБешники починають “гребти під себе” все, що можна — Степан сприйняв цю інформацію, як звичайну річ. Він знав як тісно переплетена влада і кримінал в Україні, знав, що в РФ так само, але “вникати” не хотів.
Коли Степан зробив декілька рейсів зі зброєю і повернувся з “вантажем” — отримав завдання доопрацювати і спростити схему. Тому що возити зброю до Колумбії постійно — ніхто не збирався. Зброя була лише ”приводом для входження в бізнес”.
Степан не бачив особливої різниці між контрабандою зброї і транспортуванням кокаїну… Основна маса “товару” від виробника до споживача в світовому трафіку кокаїну здійснювалася (і здійснюється зараз) переважно морським шляхом. Металеві контейнери, незважаючи на наявну апаратуру, важче оглядати. Перевізники постійно змінюють способи приховування товару і прагнуть підкупити в портах обслуговуючий персонал і чиновників, від яких залежить процедура огляду та оформлення вантажу. Все так, як і при транспортуванні зброї…
Але була одна фішка: контейнери з продуктами, що швидко псуються, не можна затримувати в портах на тривалі терміни (м’ясо, риба, кальмари, банани, ананаси і таке інше). Це ставало причиною того, що “вантаж” дуже часто фасували і вкладали всередину таких продуктів, пришвидшуючи таким чином їхню доставку. Звісно, іноді доводилося частину “вантажу” “здавати”. Жертвуючи сотнею кіло, як правило, не найкращої якості, які “виявляла” митниця чи поліція — і тим часом, тишком-нишком, перевозити тонни. Сотні тонн. Доки преса роздуває на весь світ “якісну роботу” протидії наркоторгівлі.
Іноді поліція “виявляла” і тонни… але тут вже мав місце “злив” інформації конкурентами. Та чого варті “виявлені” 100 чи 200 кілограмів кокаїну, на фоні того, що тільки Колумбія за рік виробляла близько 600 тонн “білого золота”? Краплина в морі…
Боротьба з наркотиками була оголошена однією з головних задач людства в ХХI столітті… Степан вважав це абсурдною помилкою. У світі існують інші, набагато важливіші проблеми. Невиліковні хвороби, голод, забруднення повітря і зміна клімату — як варіант. Оголосити війну наркотикам? Оголошуйте.
Мало хто замислювався, але перемогти в цій боротьбі неможливо в принципі. Є країни, де наркотики являються головним, а іноді і єдиним джерелом добробуту держави та її громадян, і всі спроби викорінити нарковиробництво можуть призвести тільки до двох результатів: перший — режим, що замахнувся на наркобізнес, руйнується, після чого новий уряд відтворює наркоіндустрію і бере її під свій контроль; другий — боротьба з наркомафією призводить лише до чергового перерозподілу наркоринку, а головний борець отримує в ньому хорошу частку. Так є. І не важливо: Колумбія це чи Афганістан, кокаїн чи героїн…
Ще частина наркотиків (менша) досягала споживача повітряним транспортом. Для цього перевізники використовували регулярні комерційні авіалінії та приватну авіацію… А у Степана вже давно зріла божевільна ідея скористатись дипломатичною недоторканністю для перевезення чогось незаконного… І тут — ТАКА НАГОДА! Фурія була приголомшена нахабністю його плану.
— Ти в цьому дуже схожий на свого батька. Йому в голову теж приходили різні божевільні ідеї.
— Чому ж божевільні? Нормальні ідеї. Дипломатична недоторканність надає ряд переваг. Гріх нею не скористатися. Заразом і перевірю чи дійсно це НЕДОТОРКАННІСТЬ, — Степан усміхався кураторці развалившись на дивані в легендарному московському клубі-казино “Метелица”.
(колаж з фото знайдених в інтернеті, бо як казав сам герой: “у двох словах не передати, що то за місце”)
(Клуб-казино “Метелиця”відкрився в червні 1993 року на Новому Арбаті. “Метелиця” була цілою епохою ( до свого закриття у 2009 році, коли закрили весь гральний бізнес) у ній певним чином зійшлися ознаки цілого періоду життя нової Росії, очманілої від можливостей і грошей, криміналізованої і безпросвітно наївної. Тут було особливим шиком святкувати Новий рік або день народження. Статусно було привести сюди дівчину на концерт.
“Метелиця” була культурно-розважальним центром, що містив: казино, букмекерський клуб “Спортленд”, покерний клуб, нічний клуб та зал ігрових автоматів Слотсклуб. І все — під одним дахом.
Жодна ніч не обходилася без розважальної програми, в якій брали участь зірки не тільки російської, а й зарубіжної естради. Програми в клубі проходили з постійною участю популярних (і ще не дуже) зірок, таких як Маліков, Ірина Аллегрова, Ігор Ніколаєв, Марина Хлєбнікова, Діана Гурцкая, Влад Сташевський, Діма Білан, Григорій Лепс, Борис Гребенщиков, Сергій Пєнкін, Валерія, Лоліта, група “Динаміт” та інші. Взагалі Cherry Casino розважального комплексу «Метелиця» стало кузнею кадрів для багатьох виконавців російської естради. Виконавці не просто виступали, а просилися виступати, бо тут були живі гроші. Щовечора заклад наповнювався величезною кількістю народу, по 600-700 ДУЖЕ ЗАМОЖНИХ людей за вечір…
Джерела: kommersant.ru та mosday.ru)
Фурія дуже любила цей заклад, знала власників і називала їх своїми “близькими друзями”.
— Якщо ти зможеш привезти цю партію у такий зухвалий спосіб, то відпущу тебе в Україну… Не на довго, але відпущу, — вона також усміхнулась йому у відповідь.
— На тиждень.
— Побачимо. Ти привези.