Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 33

Повернувшись додому 19 грудня Лариса хотіла лягти спати. Ніч була дуже насиченою і подрімати не вдалося, але вдома всі були знервовані. Бабуся, мамина мама, послизнулася, впала і зламала шийку стегна, тому мама збиралася їхати до батьківського дому і взяти з собою Тетяну.

Лора поставила чайник і пішла в кімнату переодягнутися, лиш вона зняла светра, як до кімнати залетіла матір. Її очі були розширені і перелякані.

— Це що таке? — прошипіла вона махаючи перед очима Лори тестом на вагітність, в іншій руці тримаючи Лорин гаманець. Мабуть, як раніше, хотіла взяти дрібних грошей і натрапила на тест…

— Мам, я можу все пояснити, — тремтячим голосом почала говорити Лариса.

— Що?… Що ти можеш мені пояснити? Якщо батько дізнається — він нас всіх тут повбиває… Це твій тест?

— Мій…

— Боже… Чия це дитина? — шепотіла матір, щоб ні батько, ні Тетяна не чули їхньої розмови.

— Степана… 

— Степана?! — Людмила вирячила очі.

— Він приїздив у вересні…

— У вересні? Щось я не пригадую, щоб він приїздив у вересні.

— Я не приїхала ночувати, пам’ятаєш? Я тоді була з ним, а вранці він поїхав… Ми посварилися, я образилась і лишила в квартирі всі прикраси… і ключі я не губила, вони у квартирі. Тепер шкодую, але…

— Коли Степан приїздить, то він обов’язково відвідує бабусю. Ти мені не брешеш? До того ж… він не хотів дітей, як я пам’ятаю.

— Я не брешу… так вийшло… це не спеціально… Я не очікувала його приїзду і припинила пити протизаплідні… Він не знає…

Людмила дивилася на доньку і не знала вірити їй чи ні… Хоча, який сенс Ларисі брехати? Вагітна… Володимир, коли дізнається — оскаженіє. Всередині все стискалося від думки, що він зробить з донькою те, що колись робив з нею…

— Значить так. Я зараз їду до матері… Ти сидиш тут тихо. На облік стала?

— Ні…

— Який термін?

— Якщо рахувати від тієї ночі — то майже 15 тижнів…

— Боже… — Людмила прикрира рота рукою. — Скоро вже буде помітно… Якщо батько дізнається, то відправить тебе на аборт…

— Але я не хочу…

— Я теж не хотіла… Він мене тричі водив.

— Тебе?.. — від здивування сказала це занадто голосно.

— Так, два рази після тебе і раз після Тетяни…

— Але…

— Ой, доню… довго розповідати… Боже, що ж робити?.. Лишатися тобі тут скоро буде не можна… Батько спокою тобі не дасть. Як не аборт, то може вдарити. Вже ж бив. Доведеться кудись піти…

— Куди ж мені піти?..

— У тебе ж є друзі?

— Я не знаю… ну, є знайомі в училищі, але чи друзі вони мені?

— От і маєш шанс це перевірити… Ти поки шукай, домовляйся, а як не вийде , я повернусь і ми щось придумаємо… До дядька тебе відправлю, може… А може… звернись до його друзів? До Романа?

— Не думаю, що це хороша ідея… ну… і це ж ЙОГО друзі, а не мої…

Коментарі з Facebook