Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 33

В кінці листопаду група готувалася до переддипломної практики на підстанціях швидкої допомоги. Останній тиждень практичних занять по лікарнях. Практика. Сесія. Держіспити і в перших числах березня — отримання дипломів. Таким далеким цей момент здавався під час вступу, а тепер до нього лишалися лічені місяці. Хтось вже обговорював куди піде працювати, хтось — збирався вступати до медуніверситету і планував посилено готуватись. Лариса про вступ не думала. По її підрахунках на початку червня вона має народити… від цієї думки тіло наповнював страх… і радість. Переїжджаючи на друге практичне заняття, Лариса повторювала на зупинці конспект, одногрупники тупцяли неподалік, коли поруч зупинився знайомий синій Мерседес.

— Оце так зустріч! — з авто вийшов мамин адвокат, Роман Бондаренко, і усміхнувся до дівчини.

— Привіт, — розгублено промовила Лариса.

— Так читаєш, що видно як мозок ворушиться, не можна так напружуватися!

— Ну…

— Щось ти якась бліда, — Роман підійшов ближче. Гарний, задоволений собою і самовпевнений, як завжди.

— Трошки застудилася, — Лариса опустила погляд в конспект. Роман — це, мабуть, остання людина з якою вона б хотіла поговорити про ситуацію, в якій опинилася.

— Що ти тут робиш?

— Чекаю автобуса, їду на практику в лікарню.

— А я тут приїхав до клієнта, — Роман не міг відвести погляду від її обличчя. Лариса завжди видавалася милою, але зараз вона була якоюсь не такою. Щось у ній змінилось і він не одразу зрозумів що саме. Схудла… Вона помітно схудла і всі риси обличчя загострились, під очима синці, а ще… вона дуже бліда.

— Ларисо! — гукнув її Берман, — автобус!

— Ой, мені пора, — Лариса поспіхом закрила конспект, — бувай!

— Радий був тебе побачити! Бережи себе! — гукнув Роман, проводжаючи її поглядом. Як шкода, що Лорі він не цікавий…

Вийшовши на практику, Лора, перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, попросилась виходити не два дні підряд, а бути одну добу і їхати додому, щоб менше витрачати коштів на дорогу. Завідуюча дозволила.

Одногрупники між собою домовлялись, щоб всім зустрітися 25 грудня — погуляти по Києву. Лариса не обіцяла бути, казала, що подумає. На гульки не мала коштів.

Почувалася вона майже добре. І хоч розуміла, що час ставати вже на облік — сподівалася дочекатись приїзду Степана. Поговорити з ним. Не вірила, що він примусить її зробити аборт. Сподівалась отримати від нього якщо не підтримку, то хоча б фінансову допомогу… 

Напередодні дня Святого Миколая Лариса їздила з кардіологічною бригадою. Близько десятої вечора надійшов виклик — жінка, 64 роки, біль в області серця. Виклик був у приватний сектор Києва.

Машина швидкої допомоги зупинилася перед справжнім маєтком. Звірилися з адресою виклику — тут. Дивно, що викликали не приватну швидку… Їх вибіг зустрічати літній чоловік, що схвильовано направляв бригаду до центрального входу, сказав, щоб не роззувались і повів за гарні мармурові сходи через яскраво освітлений хол до кімнати, де на великому ліжку з різьбленим узголів’ям лежала жінка. Лариса, знаючи манеру роботи лікаря, одразу ж почала готувати апарат для ЕКГ, фельдшер поміряв тиск…

Оглянувши стрічку ЕКГ і пацієнтку, лікар зробив призначення, а Лора почала складати апарат і відійшла в бік, даючи доступ по пацієнтки. До кімнати зайшла знайома фігура — справжня гора м’язів. Ігор. Невже це дім його батьків?.. Він потупцяв у дверях, спостерігаючи за всім, що відбувається в кімнаті і помітив Лору.

— Ларисо, ти? — здивовано усміхнувся він.

— Привіт, Ігоре, — розгублено посміхнулась у відповідь Лора.

— Оце так зустріч… Ти вже працюєш?

— Ні, практика.

— Вночі?! — він підняв брови від здивування.

— Так. Я попросилася на добові зміни, щоб менше їздити з дому… — Лора усміхнулася, вкладаючи дроти у ящик.

— Чому не живеш у квартирі?

— Там… Є певні проблеми…

— Зрозуміло… Слухай, якась ти бліда… Втомилася?

— Трошки є, — вона кивнула головою.

— Чи за Степаном сумуєш? — усміхаючись запитав Ігор.

— Дуже… — зітхнула Лариса.

— От дівчата, — він похитав головою, — вже сумує. Він же лише два дні як поїхав.

Ларисі перехопило подих при цих його словах і у голові загуло. Два дні, як поїхав… Виходить, Степан був у місті і, отже, вже бачив, що вона все лишила в квартирі… Мабуть, вирішив, що вона прийняла його умови і він не вважає за потрібне тепер з нею бачитися… Що ж вона наробила? Лариса відчула, що їй не вистачає повітря… вперлася руками у стіл, щоб не впасти.

Коментарі з Facebook