Степан прийшов за півгодини і сів на заднє сидіння машини.
— Таїсо, можеш залишити нас наодинці?
Тая мовчки вийшла і пішла до ресторану. Лора обернулася назад і зустріла холодний погляд Степана. Декілька секунд вона, не розуміючи причини такої поведінки, вдивлялася в його обличчя.
— Привіт, — тихо промовила вона.
— Привіт, — відповів він сухо.
— Я рада бачити тебе живим і здоровим…
— Нам не можна з тобою бачитися. Я ж ясно сказав — буду під Новий рік. Навіщо ти приїхала?
— Таїса сказала…
— Відколи ти довіряєш словам Таїси?!
— Степане, не кричи на мене, будь ласка, я не розумію, що відбувається… Якщо ти не хочеш мене бачити — так і скажи, я піду. Тільки не кричи на мене.
— Навіщо ти брала сестру з собою на квартиру?
— Сестру?… — приголомшено перепитала Лариса, — звідки ти знаєш?..
— Тому що весь цей час квартиру СЛУХАЛИ, І всі ваші розмови, всі ваші жарти — ЗАПИСУВАЛИ. Вони знають про тебе все! Про мене, про наше відкладене весілля, про те, що я не хочу дітей, але “Ти ж мене переконаєш”! Цікаво: як, Лоро?!
Лариса прикрила очі.
— Я такого не казала…
— Так, це казала Тетяна. Але це значить, що ти не згодна з моєю позицією у цьому питанні. Це значить, що від самого початку ми сподіваємося на різні шлюби. І у мене є великі сумніви стосовно нашого з тобою майбутнього… — він перевів подих, — нам не можна бачитись. Я зараз скажу Таїсі, щоб вона відвезла тебе туди, звідки привезла.
— Це кінець?.. — неочікувано для самої себе запитала Лариса.
— Думаю, що так.
Степан відвернувся. Радість зустрічі перетворилася на пекучий біль… Квартиру слухали… Тетяна любить поговорити і пожартувати. Вона намагалася розвеселити сестру, розповідаючи різні небилиці про майбутнє її подружнє життя із Степаном… І хтось весь цей час їх слухав…
— Віддай мені борг… і я піду з твого життя.
— Борг? — насупивши брови, перепитав Степан.
— Так… Ти винен мені ніч… — Лариса перевела подих. — Тоді, коли ти прилетів з Сомалі… Ти сказав, що будеш винен мені ніч… Віддай її мені і я піду.
— Лоро, що за…
— Я тобі огидна?
— Ні, — відповів він одразу, не задумуючись і наступної миті пошкодував про цю свою відвертість, що зірвалася з його губ…
— Ти зняв жучки?
— Так.
— Значить, я поїду на квартиру і чекатиму тебе там, — сказавши це, Лора відчинила дверцята машини.
— Лоро… — покликав Степан її, але вона вийшла з салону і зачинила дверцята.