З Хризонівною було важко. Лариса відвідувала її раз на тиждень, бо та розповідала їй про дзвінки Степана. Так хотілось хоч раз прийти, коли він дзвонить, але так нагоди і не випало. Колишня вчителька згодом стала уникати її візитів — не відкривала дверей, вдавала, що її немає вдома.
Закінчився серпень і прийшла осінь… Почались заняття.
— Лоро… — Олена Пилявець здивовано оглянула одногрупницю, — що з тобою?
— Нічого, а що?
— Ти так змарніла. У тебе щось трапилося?
— Все добре, — Лариса спробувала усміхнутись, але вийшло погано. Довелося зізнаватися, що у Степана довготривале відрядження, а їй без нього не хочеться ні їсти, ні пити…
Перші тижні — начитка. Сьомого вересня, в понеділок, на передостанній лекції до аудиторії несподівано зайшла Таїса. Вибачилася.
— Ви щось хотіли? — поцікавився викладач.
— Так. Дуже термінова справа. Мені потрібна Ільченко Лариса, — стурбованим голосом відповіла блондинка, на яку майже всі хлопці вже пускали слину. За ці декілька місяців Тая стала ще гарнішою.
— Ларисо, можеш вийти… — сказав викладач.
Лора була здивована візиту Таїси, але пішла на вихід лишивши конспект на столі.
— Привіт… — сказала тихо, вийшовши на коридор.
— Привіт, — Тая поморщила ніс оглядаючи Ларису, — ти що, хвора?
— Ну… трошки, — ніяково відповіла вона. Знала, що вигладає не дуже. — Ти щось хотіла?
— Так. Ти маєш відговорити Степана від його божевільної ідеї. Тебе він має послухати.
— Мене?.. Не думаю. Він звик сам приймати рішення, та і по телефону у чомусь переконувати людину — погана ідея…
— Якому телефону? Він у Києві!
— У Києві? — Лариса підняла на блондинку здивований погляд.
— Так. Він з Вадимом і Ігорем зараз у Маямі. Вадік подзвонив мені і сказав приїхати, а я вирішила взяти ще й тебе. Можливо, тебе він послухає.
Серце Лори скажено закалатало. Степан приїхав… Можливо, він збирався зробити їй сюрприз сьогодні ввечері?
— Ти можеш піти зараз з лекції?
— Так. Звичайно. Зараз, — Лариса заскочила до аудиторії. Попросила прикрити її по можливості і, зібравши речі, вийшла до Таїси. Лора засяяла просто на очах. Звістка про те, що Степан приїхав — повернула її до життя.
Здавалося, що вони їхали до Маямі цілу вічність. Коли зайшли до ресторану і вона побачила Степана — перехопило подих. Такий як був. Не змінився. Він, як завжди, сидів спиною до стіни і обличчям до входу. Лариса знала про цю його звичку — щоб все добре бачити. Усміхнулась. Однак він, побачивши її перевів сердитий погляд на Таю, підвівся і, наблизившись майже впритул до блондинки, сердито просичав їй на вухо:
— Навіщо ти привезла Лору?
— Бо вважаю за потрібне.
— А давай без самодіяльності. Забери її до машини і чекайте мене там, — буркнув він і пішов назад до столу. Ні привіт, ні радий бачити…
— Скажений придурок, — кинула йому в спину Тая і, взявши за руку приголомшену такою зустріччю Лору, повела її до своєї червоної Ауді.
— Що відбувається? — запитала Лора, питально поглянувши на блондинку.
— Я не знаю. Він влазить у якісь темні справи. Вадим каже, що це — дуже небезпечно, але ж Бонд такий впертий, що… — Таїса похитала головою, — я дуже сподіваюся, що заради тебе він відмовиться від цього божевілля… я дуже хочу вберегти його.
Лора поглянула на блондинку і в той момент їй здалося, що Тая відверта. Вона ладна на все заради Степана, навіть віддати його їй… тільки б вберегти.